Міжбюджетні відносини в Україні

Слід також звернути увагу на те, що соціально-економічний розвиток в АТО суттєво відрізняється один від одного. А отже, і ступінь забезпечення програм, запланованих видатковою частиною певного бюджету, за рахунок виключно власних дохідних джерел є різним. Звідси виходить, що й обсяг між-бюджетних трансфертів, які спрямовуються з центрального бюджету до бюджетів нижчого рівня, має суттєво відрізнятися.

Слід також звернути увагу на те, що в умовах сучасного розвитку економіки України основним завданням при реалізації системи міжбюджетних відносин є вирівнювання фінансових можливостей АТО. Однак «в основі політики бюджетного вирівнювання має лежати принцип зацікавлення бюджетів-донорів віддавати кошти – через залишення частки суми перевиконання доходів у розпорядженні місцевих органів влади» [20]. Невід'ємною складовою при реалізації таких заходів є податкова політика, основна мета якої має полягати в гармонійному поєднанні і застосуванні бюджетно-податкових важелів, що впливають на міжбюджетні відносини, а отже, і на соціально-економічний розвиток як окремих територій, так і країни в цілому.

Невідповідність видаткової частини бюджетів різних рівнів відповідному обсягові податкових надходжень призводить до послаблення зацікавленості органів місцевого самоврядування посилювати темпи соціально-економічного розвитку певної території, оскільки існуюча система міжбюджетних відносин повністю дестимулює розвиток бюджетів нижчих рівнів і, тим самим, «сприяє» зниженню рівня соціально-економічного розвитку країни загалом.

Виявлені тенденції свідчать про виснаження податкового потенціалу місцевих бюджетів і країни в цілому. Частка місцевих податків і зборів у загальному обсязі податкових надходжень є однією з найменших, а розподіл коштів між місцевими бюджетами з бюджету вищого рівня – нераціональним.

Потребує відповідного реформування також і порядок розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів. З наданням самостійності регіонам у розпорядженні коштів, що надходять до місцевих бюджетів, потрібно переглянути структуру закріплених за цими бюджетами доходів. Переважно це стосується тих податків і зборів (податку на прибуток підприємств (за винятком комунальних підприємств), ПДВ, акцизного збору з вироблених на території України товарів (з 2014 року акцизний податок), частка яких у загальному обсязі податкових надходжень регіонів є найбільшою.

При цьому для України доцільно також почерпнути зарубіжний досвід розрахунку міжбюджетних трансфертів, що надаються бюджетам нижчого рівня. Переважно це стосується включення до складу системи показників, що використовуються при розрахунку обсягів дотації вирівнювання, не тільки показників доходів і витрат певного бюджету, а й показника, що відображає міграційний рух населення як у країні (між регіонами), так і поза її межами.

Таким чином, наявність суттєвих недоліків у сфері регулювання міжбюджетних відносин свідчить про необхідність докорінної зміни пріоритетів, на яких базується сучасна система міжбюджетного вирівнювання. При цьому відправним пунктом реформування чинної системи регулювання міжбюджетних відносин має бути усунення протиріч і досягнення норм, які закріплені в бюджетному і податковому законодавстві та безпосередньо впливають на розвиток цих відносин, а отже, і на соціально-економічні показники як окремих територій, так і країни загалом.

Реформування системи міжбюджетних відносин має бути спрямоване на досягнення кількох соціально-економічних цілей, серед яких найважливішими є: підвищення ефективності перерозподілу бюджетних коштів, формування самодостатніх в економічному сенсі адміністративно-територіальних одиниць, забезпечення справедливості й рівності у залученні громадян різних регіонів до отримання суспільних благ.

Модель політики регіонального вирівнювання має спрямовуватися на забезпечення умов розвитку територій. Подолання регіональної асиметрії в довгостроковій перспективі досягається на базі економічного зростання в країні в цілому і випереджаючого зростання окремих регіонів. Стимулюючи передусім власні зусилля регіонів, регіональна політика може у разі необхідності використовувати інструменти централізованої підтримки, яка здійснюється на чітких умовах і призводить до бажаних соціально-економічних результатів. Цілісність бюджетного процесу забезпечуватиметься тим, що реальні вимоги Бюджетного законодавства дозволять державі домагатися їхнього безумовного дотримання28.

Надання регіонам України економічної самостійності означає насамперед створення принципово нової фінансової системи, що визначала б регіон як цілісне господарсько-фінансове утворення. На її підвалинах має утворитися ефективний механізм формування реальної фінансової бази регіону. У зазначеному механізмі можуть бути такі елементи.

1. Визначення додаткових доходних джерел, розширення доходної бази бюджетів. Податкова політика має бути заснована на ефективному використанні всіх можливостей оподаткування для розвитку економіки регіону, місцевого господарства. Збільшення надходжень до доходної частини місцевих бюджетів має здійснюватися за рахунок ширшого використання неподаткових платежів як доходних джерел місцевих бюджетів; поступової переорієнтації системи місцевих податків на доходи, які безпосередньо пов'язані з розширенням та активізацією виробництва, розвитком місцевого підприємництва; збільшення обсягів виробництва та послуг, які надають підприємства місцевого підпорядкування; розширення надходжень від доходів підприємств та комерційних структур для цільового фінансування; поліпшення якості роботи контролюючих органів.

У країнах з ринковою економікою широко застосовуються податок на володіння цінними паперами, на біржові операції, на володіння двома і більше будинками, на розміщення офісів у центральній частині міста. Є доцільним вивчити можливості щодо застосування таких податків і в Україні.

Слід надати статус місцевого податку всім надходженням, які повним обсягом поступають до місцевого бюджету (хоча податкові повноваження місцевих органів влади будуть символічними, це є стимулом для розкриття податкової бази; через