Міжнародне економічне право

4.4.Забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

 

 

Якщо розглядати МЕП як галузь загального міжнародного права, то в такому разі джерела МЕП і джерела міжнародного права повинні бути однаковими. Проте насправді класифікація джерел МЕП є більш різноманітною і більш складною. З одного боку, навіть спільні джерела характеризуються в МЕП суттєвими особливостями, які обумовлюються як специфікою об'єкта, так і наявністю різних рівнів регулювання в цій галузі права. З іншого боку, що цілком природно, в МЕП існують також і спеціальні, не відомі загальному міжнародному праву, джерела.

1. З матеріально-правової точки зору джерелом права завжди виступає владна воля того чи іншого суверена. Зрозуміло, що у міжнародному праві для цього необхідно, як зазначається, щонайменше дві сторони, які юридичне не підкорені одна одній, тобто є рівноправними1. Інакше кажучи, джерелом МЕП має бути, як правило, колективна (узгоджена) воля декількох чи багатьох суверенів. Проте, сама по собі державна воля, індивідуальна чи колективна, ще не породжує права: для того, щоб стати правом, така воля повинна набути вигляду правил поведінки, в яких вона матеріалізується. Більш того, державна воля стає правом лише тоді, коли дотримання вироблених у процесі формулювання владних приписів забезпечується відповідним примусом. У такий спосіб владні приписи суверенів стають нормами права (гл. 1.2.6), відхилення від яких вважається неприпустимим, а тому карається владою, що встановила ці приписи, шляхом застосування передбачених санкцій.

Тому, з формально-правової точки зору, джерелом МЕП буде та форма, в якій відтворено правила належної поведінки суб'єктів і інших учасників міжнародних економічних відносин у процесі здійснення цих відносин і яка надає зазначеним правилам якості норми права.

2.Відтворена в правовій нормі воля держав може бути різною залежно від обумовленого рівнем економічної інтеграції кількісного складу суб'єктів (суверенів), що брали участь у процесі узгодження цієї колективної волі. В ідеалі у зазначеному процесі можуть брати участь усі держави світу, тому створені в результаті такого узгодження державних воль правила стосуються всієї міжнародної спільноти. Такі норми в міжнародному праві позначаються як універсальні (норми універсального рівня правового регулювання).

Коли кількість держав, що беруть участь у зазначеному процесі, зменшується, проте залишається достатньо значною і такою, що виходить за межі конкретного континенту, створені норми стають міжрегіональними. Якщо переважна частина або навіть усі держави, що беруть участь у переговорному процесі, знаходяться в межах певного регіону земної кулі (наприклад  на одному континенті), вироблені цими державами правові норми іменуються регіональними. Подальше зменшення кількості учасників норм, які виробляються, призводить до створення локальних або, частіше, двосторонніх міжнародно-правових норм. 

3.Вироблені в процесі узгодження міждержавної волі (як безпосередньо на відповідних міжнародних конференціях, так і опосередковано у вигляді рішень міждержавних чи міжурядових міжнародних організацій) правила поведінки можуть мати різний ступінь обов'язковості залежно від того, якою мірою їх дотримання забезпечується індивідуальним або колективним примусом. Держави можуть дійти згоди про те, що, зважаючи наважливість того чи іншого правила, відхилення від нього є не припустимим узагалі. У такому випадку створюються власне міжнародно-правові норми, сукупність яких утворює те, що засучасних умов позначається як жорстке право (hard law).

Проте, виробивши для МЕВ певне правило поведінки, держави можуть не досягти згоди стосовно обов'язкового забезпечення його дотримання примусовими заходами, тобто щодо надання такій нормі імперативного характеру. Більше того, вони взагалі можуть і не ставити за мету створення такої імперативної норми, обмежившись фіксацією свого волевиявлення у вигляді певного бажаного (інколи  взірцевого) варіанта поведінки. Подібні норми отримали позначення рекомендаційних, і незайвим буде підкреслити, що в МЕП масив таких норм, скоріш за все, значно перебільшує кількість імперативних норм.

Нарешті, інколи в міжнародному праві (наприклад, за підсумками конференції голів урядів певної кількості держав) має місце констатація узгодженості волі, хоча конкретних правил поведінки учасників взаємних відносин не пропонується, не кажучи вже про примусові заходи на випадок дій, що не відповідатимуть вираженій ззовні колективній волі. В доктрині, з одного боку, стверджується, що подібні домовленості мають велике морально-політичне значення, і нерідко вони слугують підставою для внесення змін до національно-правового регулювання відповідних питань. Тому запропоновано навіть спеціальний термін для позначення такого роду узгодження державних воль  м'яке право (soft law), улюбленою сферою дії якого вважається МЕП. Однак, з іншого боку, в ній же зазначається, що серйозної правової межі між «soft law» і «non-law» (неправом), очевидно, провести неможливо.

Безумовно, далеко не завжди consensus facit jus (згода творить право). Проте, оцінюючи це реальне явище, багато авторів вважають, що відповідно до будь-якої слушної концепції права «м'яке право» відіграє важливу роль у визначенні відмінності між законом de lege lata (законом, яким він нині постає) та законом de legeferende (законом, яким може або має стати у майбутньому), між кодифікацією наявного права та подальшим його розвитком2.

З урахуванням зазначеного всі джерела МЕП у даній роботі будуть розглянуті за такою двочленною класифікацією:

• ті, що є спільними для загального міжнародного права вцілому і МЕП (загальні джерела), та
• спеціальні джерела даної галузі міжнародного права.

Система джерел МЕП включає в себе міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, міжнародно-правові звичаї, рішення