Міжнародне економічне право

Класифікація джерел МЕП:

І. За колом суб»єктів, на які поширюються:

1. універсальні
2. регіональні

ІІ. За ступенем обов»язковості та узгодженості державних воль:

1.    норми жорсткого права (hard law)
2. норми імперативного характеру
3. норми рекомендаційного характеру
4. норми м'якого права  «soft law»

ІІІ. За сферою дії:

1.       загальні джерела
2.       спеціальні джерела.

Загальні джерела міжнародного економічного права

До кола загальних джерел МЕП прийнято відносити:

• загальні принципи права;
• міжнародний звичай;
• міжнародні договори ;
• рішення міжурядових міжнародних організацій або конференцій.

Відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, є джерелом міжнародного права. Не торкаючись делікатного питання про те, чи всі нації на сьогодні є «цивілізованими», зосередимо увагу на першому з використаних у наведеному статутному положенні термінів  «загальні принципи права».

Види загальних принципів:

• внутрішньодержавні принципи права – йдеться про технічні принципи, про юридичну логіку або фундаментальні принципи, без яких правопорядок не зміг би існувати. 
• «загальні (або загальновизнані) принципи міжнародного права» - вони є виразом специфічної функції міжнародного правопорядку, яка полягає у сприянні миру та розвитку, а тому підтримують міжнародний правопорядок, створюючи для нього необхідні передумови. 

Так, на думку фахівців, невтручання у внутрішні справи або дотримання фундаментальних прав особи є вираженням на найвищому рівні міжнародної етики, тому відповідні вимоги являють собою загальні принципи міжнародного права. Внаслідок цього деякі з них можуть становити jus cogens.

Таким чином, з цим терміном виникає ситуація подвійного тлумачення. Хоча взагалі в праві це не є бажаним, дехто з дослідників вважає, що в даному конкретному випадку не існує жодних підстав для заперечення, бо «чим довша низка значень, яка має ця фраза, тим більше шансів знайти якесь рішення, що заповнить прогалини у договірному та звичаєвому правах,  що, до речі, і було підставою для перелічення загальних принципів права в Статуті в першу чергу».

2. Загальні принципи права в першому розумінні цього терміна здебільшого були сформульовані ще в стародавньому римському праві, і, як зазначається, римське походження ще й досі можна помітити в багатьох нормах права, які нині перетворились на звичаєве. Вони використовуються в процесі застосування та тлумачення норм права і виявилися найбільш корисними у «нових» галузях міжнародного права, до яких слід віднести й МЕП.

Незважаючи на давність свого походження і застосування, вичерпного переліку даних принципів не створено. Кожен автор наводить свій варіант, хоча такі принципи, як «lex specialis derogat lex generalise (спеціальний закон скасовує дію закону загального характеру); «nemo plus juris ad alienum transferre potest, guam ipse habet (ніхто не може передати іншому більше право, ніж мав сам); «lex posterior derogat prior» (пізніший закон виключає дію попереднього) та деякі інші зазначаються майже всіма.

Щоправда, інколи стверджується, що загальні принципи права не можуть розглядатися як особливе джерело міжнародного права, бо це процесуальні норми, і за своєю суттю вони є ядром міжнародного процесуального права, що вже формується. Проте з подібними думками важко погодитись не тільки з огляду на їх суперечливість з наведеним вище положенням ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. Більш суттєвим аргументом є те, що коли вважати міжнародне процесуальне право хоча й процесуальним, проте міжнародним, тоді подібні зауваження, як здається, втрачають (щонайменше . натепер) свою переконливість.

3. Стосовно загальновизнаних принципів міжнародного права, які складають його jus cogens, слід зауважити, що поділяючи точку зору, за якою МЕП є спеціальною галуззю загального міжнародного права, навряд чи варто вдаватися до дискусії щодо того, які з цих принципів застосовуються в МЕП. Оскільки всі вони відображають головний зміст міжнародного права, докорінні інтереси держав і міжнародного співтовариства в цілому, є тими ланками, що утворюють міжнародну нормативну систему та мають найвищу юридичну силу, всі ці принципи є обов'язковими і для будь-якої спеціальної галузі міжнародного права. У цьому зв'язку слід погодитися з думкою, за якою загальне управління процесами нормоутворення в системі міжнародного права в цілому, а також у кожній з його галузей здійснюється за допомогою основних принципів.

Вважається, що більшість загальновизнаних принципів міжнародного права закріплено в Статуті ООН, в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. і в Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. Разом із тим, стверджується, що не існує повністю авторитетного, вичерпного і точного переліку основних принципів міжнародного права. Спираючись на зазначені вище документи, більшість фахівців з міжнародного публічного права наводить такий перелік цих принципів:

• незастосування сили або погрози силою;
• суверенної рівності держав;
• рівноправності і самовизначення народів;
• невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави;
• співробітництва держав;
• сумлінного виконання зобов'язань, узятих відповідно до Статуту ООН;
• мирного вирішення міжнародних спорів;
• непорушності кордонів;
• поваги прав людини й основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань;
• територіальної цілісності держав.

Безумовно, не всі ці загальновизнані (когентні) принципи відіграють однакову роль у спеціальних сферах регулювання, бо на їх застосування впливають особливості об'єкта правового регулювання. Проте, на мою думку, це не є достатньою підставою для диференціації зазначених принципів на ті, що є джерелами МЕП, та такі, що не є ними. Найбільше, на що можна погодитися, так це на те, що одні з них частіше застосовуються в МЕП,