Міжнародне економічне право

Із зазначеного переліку загальновизнаних принципів міжнародного права розглянемо детальніше ті, котрі найбільш широко використовуються в МЕП.

3.1. Незастосування сили чи погрози силою.

Міжнародному праву відомі лише два випадки правомірного застосування сили:

• з метою самозахисту (ст. 51 Статуту ООН) та
• за рішенням Ради Безпеки ООН (статті 39 та 42 Статуту)

У випадках загрози миру, порушення миру або акту агресії.

Оскільки в роботі не ставиться завдання вичерпного аналізу нормативного змісту тих принципів, про які йдеться, тут, як і в подальшому, наголос буде зроблено на тих частинах зазначеного змісту, які можуть мати безпосереднє відношення до МЕП. З такої точки зору, як застосування сили, можуть бути розцінені:

• використання економічних засобів з метою підриву економічних основ держави;
• спричинення суттєвої економічної шкоди;
• підкорення держави або отримання від неї певних переваг, зокрема шляхом економічної блокади, ембарго, засобами,

що перешкоджають використанню своїх природних і економічних ресурсів, якщо вони посилюють фінансову заборгованість держав.

Узагалі, з точки зору МЕП забороненими вважаються будь-які засоби застосування економічної сили, якщо за своїми наслідками вони подібні до воєнних засобів (так звана «економічна агресія»). Хоча при цьому виникає нелегка проблема відмежування економічної агресії від законного застосування економічних репресалій.

Стосовно законних форм застосування державами неозброєної сили, то ними у міжнародному праві беззаперечно вважаються: повна або часткова перерва економічних зв'язків; залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо-та інших видів сполучень, а також припинення дипломатичних або консульських відносин.

3.2. Суверенна рівність держав.

З кола питань, що входять до нормативного змісту даного принципу, слід звернути увагу на положення, за якими всі держави є юридичне рівними, а кожна держава користується правами, що притаманні повному суверенітетові. З точки зору МЕП особливо слід наголосити на такому. Всі держави, відповідно до цього принципу, мають право вільно вибирати форму організації зовнішньоекономічних зв'язків та брати участь у міжнародних економічних організаціях. Крім того, для МЕП важливими є такі аспекти дії цього загального принципу:

• право вільно володіти, розпоряджатися, експлуатувати природні багатства, бути незалежними у своїй економічній діяльності;
• право на ефективний контроль над природними ресурсами та економічною діяльністю, включаючи контроль і регулювання інвестицій та діяльності ТНК;
• право визначати режим використання природних ресурсів (концесії), форми і методу розвитку економіки, ступінь державного регулювання економіки;
• право на відшкодування за використання природних ресурсів;
• право на націоналізацію іноземної приватної власності з відшкодуванням збитків.

3.3.Невтручання у внутрішні справи.

Взагалі під втручанням розуміють будь-які заходи держав або міжнародних організацій, за допомогою яких останні намагаються перешкодити суб'єкту міжнародного права вирішувати справи, які належать до його внутрішньої компетенції. Не порушуючи питання про справи, що належать до зазначеної компетенції, яке є дуже складним і нерідко спірним, будемо мати на увазі, що видами прямого економічного втручання вважаються, наприклад, економічна блокада або відмова від здійснення великих програм економічної допомоги як засіб підкорення інших держав власним інтересам. Видами непрямого економічного втручання можуть бути визнані певні дії, які здійснюються особами або організаціями, що підконтрольні іншій державі.

Взагалі, за сучасних умов, сфера «виключної внутрішньої компетенції» держав у МЕП поступово зменшується, оскільки значна частина питань такої компетенції стає предметом міжнародно-правового регулювання (наприклад, у сфері застосування тарифних або нетарифних засобів захисту внутрішнього ринку).

3.4.Співробітництво.

Важливість цього принципу випливає хоча б з того, що глава IX Статуту ООН має назву «Міжнародне економічне і соціальне співробітництво». Нормативний зміст цього принципу у Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. викладено так: «Держави зобов'язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей у їх політичних, економічних і соціальних системах, у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру та безпеки і сприяння міжнародній економічній стабільності та прогресу, загальному добробуту народів і міжнародному співробітництву, вільному від дискримінації, яка має підґрунтям такі відмінності».

Інколи з цього принципу формулюється галузевий принцип, відомий як «Принцип економічного співробітництва». Не погоджуючись із цим, ми вважаю, що безумовно правильним є положення, відповідно до якого створений у такий засіб принцип безпосередньо пов'язаний з загальним принципом міжнародного права, внаслідок чого всі можливі міркування щодо такого принципу стосуються специфіки дії відповідного загального принципу у МЕП. А ця специфіка полягає в тому, що держави мають право:

• на вільний вибір партнерів у міжнародних економічних відносинах, форм і методів співробітництва в цих відносинах, поєднання двосторонніх та багатосторонніх форм міжнародних економічних відносин;
• отримувати вигоди від міжнародного розподілу праці, міжнародної торгівлі;
• на участь у міжнародному процесі прийняття рішень щодо врегулювання світових економічних проблем.

Проте, згідно з цим принципом, держави зобов'язані:

• брати участь у загальній лібералізації міжнародної торгівлі, сприяти вільному руху товарів та доступу до них;
• враховувати законні інтереси інших країн, особливо тих, що розвиваються, в тому числі шляхом вжиття заходів, спрямованих на встановлення стабільних, справедливих і вигідних цін на сировину.

Окремо слід згадати право країн, що розвиваються (особливо найменш розвинених з них), на отримання сприяння їхньому економічному розвитку та економічної допомоги.

3.5. Сумлінне виконання міжнародних зобов'язань.

Нормативний зміст цього принципу у Декларації принципів Заключного акта НБСЄ 1975 р. сформульовано так: держави—учасниці погодились «сумлінно виконувати свої зобов'язання за міжнародним правом, як ті, що випливають із загальновизнаних