Міжнародне економічне право

Проте в різних правових системах існує своє розуміння сумлінності, що призводить до певних труднощів у реальних життєвих ситуаціях. Тому юридичний зміст сумлінності слід формулювати на основі тексту розділів «Застосування договорів» (статті 28—30) та «Тлумачення договорів» (статті 31—33) Віденської конвенції 1969 р. про право договорів. Видається, що немає потреби спеціально доводити, наскільки важливий цей принцип саме для МЕП. 3.6. Мирне вирішення спорів. За Декларацією 1970 р. та згідно із Заключним актом НБСЄ до нормативного змісту даного принципу належать такі зобов'язання держав:

• використовувати всі зусилля для того, щоб у найкоротший термін дійти до справедливого рішення, заснованого на міжнародному праві;
• продовжувати шукати взаємно узгоджені шляхи мирного врегулювання спору;
• у тих випадках, коли спір не вдається вирішити, утримуватись від будь-яких дій, які можуть погіршити становище до такого ступеня, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру та безпеки, що зробить мирне врегулювання спору ще більш важким.

Стаття 33 Статуту ООН містить широкий спектр засобів мирного розв'язання спорів (гл. 5.3). З точки зору МЕП особливо важливим є мирне вирішення комерційних спорів, яке забезпечує функціонування та подальший розвиток економічного співробітництва, а в цьому відношенні важко переоцінити роль міжнародного арбітражу та відповідних органів і процедур, передбачених у міжнародних економічних організаціях.

4. Стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН серед джерел міжнародного права визначає міжнародний звичай «як доказ загальної практики, прийнятої як правова норма». Колись звичаї відігравали першорядну роль у регулюванні міжнародних відносин. Сьогодні вони, можливо, посідають більш скромне місце серед джерел права, але й у сучасному міжнародному суспільстві вони не витіснені договорами. Більше того, існують думки, згідно з якими звичай  головна форма існування основних принципів міжнародного права (як і галузевих принципів МЕП). Стверджується, що звичаєві норми становлять переважну частину МЕП і багатьох інших галузей міжнародного права, та й загальна (універсальна) частина міжнародного права складається головним чином зі звичаєвих норм.

У вітчизняній доктрині далеко не всі автори згодні з такою оцінкою. Наприклад, 1.1. Дахно вважає, що звичай «відіграє обмежену роль у сфері регулювання міжнародних економічних відносин, оскільки підтримка широкого розмаїття стандартів міжнародного публічного права не сприяє застосуванню звичаєвого права». Проте з цією думкою погодитись важко, особливо якщо згадати про роль звичаю в міжнародній торгівлі.

Міжнародний звичай, аби бути джерелом міжнародного права, повинен мати характер прецеденту та водночас містити думку, за якою ці прецеденти становлять юридичну норму (оріпго juris sive necessatis2. Інакше кажучи, прецеденти, тобто повторення дій чи бездіяльності суб'єктами міжнародного права, є об'єктивним критерієм міжнародного звичаю. Проте, саме по собі повторення є лише міжнародним узвичаєнням. Перетворює такі узвичаєння на звичай інший, психологічний елемент  визнання державами звичайного правила поведінки правовою нормою, тобто визнання тієї чи іншої поведінки обов'язковою, такою, що унеможливлює незастосування сталих форм відносин. Як зазначається, доказ цього психологічного елементу дуже важко надати. Загалом прийнято, що його існування припускається, а саме через це нереально довести його неіснування3.

За сучасними уявленнями для створення звичаєвої норми вже не потрібна тривала практика і велика кількість прецедентів. Однак, відповідна практика все ж має бути. За її відсутності (концепція так званих «миттєвих звичаїв»  вираз, який не здається бездоганним з лінгвістичної точки зору) ми, як зазначається, будемо мати справу не зі звичаєм, а з якимось іншим (новим) джерелом міжнародного права.

5. Норма, що міститься у міжнародному договорі (так звана конвенційна норма), відрізняється від звичаєвої тим, що конвенційна норма завжди має письмову форму. Така форма, як зазначається, має цілий ряд цінних переваг:

• точність і конкретність правового регулювання відповідних відносин;
• стабільність змісту;
• економічність з точки зору витрат часу, необхідного для її створення;
• рівноправність участі всіх зацікавлених сторін у створенні норми;

передбачуваність нормотворчості1.

Проте не слід перебільшувати переваги конвенційних норм. Справа в тому, що підготовка та переговори при укладенні багатостороннього договору інколи тривають багато років або навіть декілька десятиріч, а текстам договорів, які є результатом компромісів, часом бракує точності та ясності. До того ж, для перегляду такої норми необхідне дотримання складної процедури, а це заважає адаптації її змісту до умов життя, що постійно змінюються.

Протягом певного часу роль міжнародних договорів як джерел загального міжнародного права вважалася вкрай суттєвою. Однак, як зазначається, сьогодні ситуація змінилася і загалом прийнято, що договори не можуть змінити звичаїв, а також інших джерел, зокрема загальних принципів. Висувається навіть припущення про те, що доля права договорів  бути, зрештою, врегульованим звичаями3.

Але почесне місце договорів у МЕП усе ж зберігається, незважаючи на всю жорсткість цих інструментів. Пояснюється це тим, що державам вдається внести до них потрібну гнучкість на стадії застосування. Надаючи перевагу короткостроковим договорам, збільшуючи кількість захисних умов, передбачаючи у випадках необхідності можливість тимчасового застосування для прискорення набуття ними чинності, держави досягають поєднання правової забезпеченості з економічною ефективністю.

6. У МЕП договірні норми розрізняються за видами так само, як і у загальному міжнародному праві. Зокрема, у ньому розповсюдженим є розподіл договорів на «договори-закони» (правовстановлюючі договори) та «договори-угоди» (контракти), які мають обмежену сферу