Міжнародні економічні відносини

Виділяють міжгалузеву, внутрішньогалузеву, внутрішньофірмову міжнародну спеціалізацію.

Міжгалузева міжнародна спеціалізація виробництва стосується виготовлення продукції цілих галузей національних господарств. Видами міжгалузевої спеціалізації можна назвати міжнародну спеціалізацію на добуванні паливно-енергетичних ресурсів, на сировинному виробництві, на агропромисловому виробництві, на виготовленні готової продукції і т. д.

Внутрішньогалузева міжнародна спеціалізація полягав в зосередженні підгалузей і фірм на виготовленні окремих видів продукції, що відносяться до даної галузі. Наприклад, це виготовлення верстатів, машин, обладнання та устаткування у машинобудуванні; виробництво м’ясних і молочних продуктів, олії у сільському господарстві; створення пластмас, мінеральних добрив, медичних та косметичних препаратів у хімічній промисловості. Крім того, виділяють три види внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації: предметну, тобто випуск готової продукції, вірніше випуск груп однорідної готової продукції певної галузі; подетально-повузлову, тобто виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і компонентів внутрішньогалузевого та міжгалузевого застосування; технологічну або стадійну, тобто здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів. Частково ці види притаманні і внутрішньофірмовій міжнародній стабілізації, особливо це стосується транснаціональних і мультинаціональних корпорацій, де одні підприємства-філії спеціалізуються на одних видах продукції, а інші - на технологічно пов’язаних видах іншої продукції.

Розвиток міжнародного поділу праці викликав появу в МЕВ таких понять як “міжнародно-спеціалізована галузь” та “міжнародно-спеціалізована продукція”. Перша з них характеризує ті галузі, які беруть найбільш активну участь в міжнародному поділі праці. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.

“Міжнародно-спеціалізована продукція” - це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і при умові виготовлення в одній чи декількох країнах у значній мірі покриває потреби світового ринку в ній.

Розгляд територіального розтину будови міжнародної спеціалізації виробництва дозволяє побачити спеціалізацію окремих країн, груп країн, міжнаціональних регіонів. Чим країна менша за територією або чим менше країна розвинена, тим більше їй доводиться зосереджуватись на виробництві невеликої групи продукції, щоб таким чином вистояти на світовому ринку. Якщо країна велика за територією, то у міжнародній спеціалізації виробництва бере участь не тільки уся країна, а й окремі її регіони (в тому числі й створення вільних економічних зон). Подібне може відбуватись і при федеративному устрої країни.

Вертикальний розтин дозволяє розглянути те, як відбувається міжнародна спеціалізація виробництва на різних рівнях. На мікрорівні спеціалізація дещо співпадає з територіальним аспектом, тобто це спеціалізація на міждержавному рівні між країнами, групами країн та міжнаціональними регіонами. Метарівень зводиться до міжгалузевої та внутрігалузевої міжнародної спеціалізації, а також між внутрішньонаціональними регіонами (наприклад спеціалізація вільних економічних зон).

 

Крім того, міжнародна промислова співпраця включає міжнародну виробничу кооперацію. Міжнародна виробнича кооперація - це похідна форма міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародноспеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.

Виділяють такі основні ознаки міжнародної виробничої кооперації:

• попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;
• головним методом співробітництва є координація діяльності партнерів із різних країн;
• наявність промислових фірм, що належать різним країнам, в безпосередньому виробничому кооперуванні;
• закріплення в угоді головних об’єктів кооперування: готові вироби, компоненти та відповідні технології;
• розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних домовленостей;
• безпосередній зв’язок здійснюваних партнерами взаємних чи односторонніх постачань товарів з реалізацією виробничих програм у межах кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

Загальне міжнародне кооперування класифікують за декількома критеріями.

а) за видами:

• економічна кооперація;
• промислове співробітництво;
• виробниче кооперування;
• науково-технічне кооперування;
• кооперування в області проектування і будівництва промислових об’єктів;
• кооперація у сфері побуту;
• кооперація в інших сферах господарської діяльності.

б) за методами використання:

• виконання спільних програм;
• договірна спеціалізація;
• створення спільних підприємств.

в) за стадіями:

• довиробниче кооперування;
• виробниче кооперування;
• комерційне кооперування.

г) за структурою зв’язків:

• внутрішньофірмові та міжфірмові коопераційні зв’язки;
• внутрішньогалузеве та міжгалузеве кооперування;
• горизонтальні та вертикальні форми кооперування;
• змішані форми кооперування.

д) за територіальним охопленням:

• кооперування між двома і більше країнами;
• кооперування у рамках регіону;
• світове кооперування.

е) за числом суб’єктів:

• двостороннє кооперування;
• багатостороннє кооперування.

є) за числом об’єктів:

• однопредметне кооперування;
• багатопредметне кооперування.

Основні способи налагодження коопераційних зв’язків у літературі зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.

Здійснення спільних програм міжнародного виробничого кооперування полягає у підрядному кооперуванні та спільному виробництві.

Суть підрядного кооперування зводиться до того, що замовник доручає виконавцю проведення певних робіт відповідно з наперед обумовленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядають два різновиди міжнародного виробничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають “класичним підрядом”) та підряд з проектування й виготовлення нового продукту.

Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) із різних країн об’єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Договірна спеціалізація, як ще один із способів налагодження коопераційних зв’язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб’єктами різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати. При