Мова як суспільне явище

Часом для створення каламбурних ситуацій гумористичного плану використовується зіставлення близькозвучних лексичних елементів різних мов: “Францішку! А чого ти мовчиш? Ти – за? – Айно! – рішуче тупнув босою, порепаною ногою Францішек, – айно! – Айно! – підхопила в один голос решта селян. – Чуєте, всі кажуть: файно! – резюмував Хома” (О. Гончар).

Сплутування паронімів свідчить про недостатній рівень володіння мовою, проте інколи пароніми вживають один замість одного для досягнення гумористичного ефекту. З цією ж метою вдаються й до перекручених слів літературної мови: “ – Чого вам треба? Собаки? Куплю! Вкраду! Якої породи? Стрептококпенчера? Сетера-лапсердака? Хатню таксі? Оболонку? Шприця? Фокспрем’єра? Говоріть! Кажіть! Замовляйте, сто догів вам у квартиру” (В. Чечвянський); “Купріяне! – несамовито вигукнув поміщик. – Де ти в диявола запропастився?” Насправді ж Купріян нікуди не зникав, порався біля пані, яка безуспішно шукала пляшечку з валер’янкою.

– Валер’яне! Де моя купріянка? Тобто, де валер’янка?” (О. Носенко).

Стилістичні властивості паронімічного зближення слів часто використовуються при створенні епіграм, пародій, шаржів.

У публіцистиці пароніми широко використовуються в ролі заголовків: “Шкала і школа талантів”; “Розрахунки і прорахунки”; “Кличе на матч футбольний м'яч”; “Манери чи маневри?”

На основі паронімії будується парономазія – стилістична фігура, у якій поряд розміщуються різні за значенням, але подібні за звучанням слова з метою зіставлення їх. Тут можуть бути використані не лише пароніми, а й просто співзвучні слова, різні за своєю предметною співвіднесеністю. Ця стилістична фігура характерна для красного письменства та народної творчості. Наприклад: “– О, бачиш, – втішився Кочубей, – він ще не чув, так слухай тоді. Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, а мужика пан, а пана юриста, а юристу дідьків триста, а нашого брата дере жінка кирпата, жіночка люба та дере за чуба... Го-го-го!.. Бачиш, до чого я казав?” (Б. Лепкий).

 

Питання для самоконтролю

Дайте визначення паронімів.

Із чим пов’язана можливість сплутування паронімів?

Які слова відносять до паронімів?

Розкажіть про паронімію у фразеології, синтаксисі, словотворі.

У яких семантичних відношеннях можуть перебувати пароніми?

Що Вам відомо про міжмовну паронімію?

Розкажіть про неточності, що можуть виникати при використанні слів, здатних до паронімії.

Розкрийте стилістичну роль паронімів.

Що таке парономазія? Наведіть приклади.

 

 

Тема 7. ЯВИЩЕ СИНОНІМІЇ 

В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

План

 

1.Поняття синонімії.

2.Однорівнева й міжрівнева синонімія.

3.Синонімічний ряд.

4.Абсолютні та неповні синоніми.

5.Особливості перекладу синонімів.

6.Стилістичне використання синонімів.

 

Література

 

1.Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. – С. 37-46.

2.Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х., 1998. – С. 64-68.

3.Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. пос. – К., 1999. – С. 33-36.

4.Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 56-64.

5.Словник труднощів української мови. – К., 1986.

6.Сучасна українська літературна мова / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін. – К., 1991. – С. 66-95.

7.Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 124-125.

8.Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І. К. Білодіда – К.,1972. – С. 115-130.

9.Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 539-543.

 

Поняття синонімії

 

Синоніми (від грец. ‘однойменний’) – слова (переважно однієї частини мови) або їх окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, словотвірні типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що при повній чи частковій формальній відмінності мають тотожні або майже тотожні значення (із можливими відмінностями в стилістичних та граматичних характеристиках та у сполучуваності). 

Синонімія найповніше й найвиразніше виявляється в лексиці, де значно повніше представлена в абстрактній лексиці порівняно з конкретною, на рівні переносних значень порівняно з прямими, у стилістично забарвленій лексиці порівняно з нейтральною. Це явище є небажаним у сфері термінології.

Функції семантичного і стилістичного характеру, які доцільно брати до уваги для адекватного визначення суті синонімії серед різних типів семантичної близькості й установлення синонімії, такі: 

1)функція семантичного добору слова з ряду можливих назв для уточнення, виділення різноманітних відтінків у характеристиці поняття з метою адекватного його позначення: “Все... мучить, гризе і точить душу” (Н. Кобринська); “Не дала вона (дружина) Миколі Степановичу ні дітей жаданих, ні бажаного затишку” (Б. Антоненко-Давидович); “Він не жив, не милувався красою, поезією, коханням, а лише існував, обідав, чай пив” (Г. Хоткевич); 

2)функція стилістичного добору слова з ряду можливих назв