Мова як суспільне явище

Неуважне ставлення до слова нерідко помічається в розмовному мовленні. Біля каси магазину можна почути: “Вибийте мені печінку”; у поліклініці: “Зніміть череп і запишіться до хірурга” тощо.

Отож, не слід забувати про можливість двопланового розуміння слів, здатних до омонімії.

 

Питання для самоконтролю

Дайте визначення омонімів.

Назвіть відомі Вам види однорівневої та міжрівневої омонімії.

Чим відрізняються омоніми від багатозначних слів?

Розкажіть про повні та неповні омоніми.

Назвіть види неповних омонімів. Дайте їм коротку характеристику.

Унаслідок чого в мові з’являються омоніми?

Що Ви знаєте про міжмовні омоніми?

Розкажіть про використання омонімії в науковому та офіційно-діловому стилях.

З якою метою використовуються омоніми в художньому. розмовному та публіцистичному стилях?

Що Ви чули про індивідуально-авторську омонімію? Наведіть приклади.

Якої шкоди можуть завдавати тексту омоніми? За яких умов це відбувається?

 

 

Тема 6. ПАРОНІМИ

 

План

 

1.Поняття паронімії. Види паронімів.

2.Види семантичних зв’язків між паронімами. Максимальна та мінімальна паронімія.

3.Міжмовні пароніми. Неточності при використання паронімів.

4.Стилістична роль паронімів.

 

Література

 

1.Гладіна Г. І., Сеніна В. К. Питання мовленнєвої культури та стилістики. – К, 1997. С. 14-15. 

2.Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

3.Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. – С. 31-37.

4.Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х., 1998. – С. 64.

5.Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. пос. – К., 1999. – С. 80-109.

6.Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 52-56.

7.Словник труднощів української мови. – К., 1986.

8.Сучасна українська літературна мова / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін. – К., 1991. – С. 61-62.

9.Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І. К. Білодіда – К.,1972. – С. 110-115.

10.Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 425.

 

Поняття паронімії. Види паронімів

 

Пароніми (від грец. ‘біля’ й ‘ім’я, назва’) – слова, а також фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції, що при повній або частковій семантичній відмінності є дуже подібними формою, унаслідок чого можуть сплутуватися в мовленні: адресат (‘той, кому пишуть’) – адресант (‘той, хто пише’); акціонерний (‘заснований на акціях’) – акціонерський (‘властивий акціонерам’); ефектний (‘показний, виразний’) – ефективний (‘результативний’); абонемент (‘документ, що дає право на користування’) – абонент (‘той, хто користується абонементом’); біліти (‘ставати білим’) – білити (‘робити щось білим’); економний (‘ощадливий’) – економічний (‘стосується економіки’). 

Звукова близькість паронімів призводить до того, що їх помилково вживають один замість одного: замість факт (‘подія, явище’) кажуть фактор (‘умова, рушійна сила’), замість уявлення (‘поняття’) – уява (‘фантазія’), замість пригода (‘подія, випадок’) – нагода (‘слушний момент, можливість’). Часто плутають слова таємничий і втаємничений. Таємничий означає ‘незбагненний, незрозумілий’: таємничий острів, таємничі письмена, російський відповідник – таинственный. Утаємничений має значення ‘ознайомлений з чимось приховуваним, прилучений до якоїсь таємниці’: утаємничений у справи уряду (російське посвященный).

Запам’ятаймо правильні значення кількох паронімічних груп. Прадавні мешканці Америки звуться індіанці, а індійці живуть в Індії. Слово італійський пов’язане з сучасною Італією: італійська мова, італійське кіномистецтво, італійський страйк. А коли йдеться про племена, що населяли Апеннінський півострів у давнину, уживаємо прикметник італьський: італьська легенда, італьська німфа. Російське итальянский треба перекладати італійський, а италийский – італьський. Особовий – ‘стосовний до особи, людини взагалі’: особове посвідчення, особовий листок (для обліку кадрів), особовий склад, особовий рахунок. Особистий – ‘властивий певній, конкретній особі; власний, персональний’: особисті речі, особисте життя.

Є вужче й ширше розуміння паронімів. При вужчому до паронімів можна відносити тільки однокореневі слова, що належать до однієї частини мови, подібність у морфемному складі яких зумовлює, відповідно, їх семантичну подібність. Вони розрізняються переважно суфіксами, рідше префіксами та закінченнями: білуга, білуха; паливо, пальне; покажчик, показник; ожеледь, ожеледиця; громадський, громадянський; підозрілий, підозріливий; виконавський (дисципліна, майстерність), виконавчий (орган, лист); приводити, призводити (до чогось небажаного); познайомити, ознайомити; капелюх (ч. р.), капелюха (ж. р.), а також наголосом: вúгода, вигóда; наíздити (сто кілометрів), наїздúти (до когось, на когось) та ін. Такі слова з різними наголосами нагадують омографи: зáмок, замóк тощо, але останні, як і всі омоніми, мають абсолютно відмінні значення. До однокореневих паронімів відносять і слова, що виходять за межі однієї частини мови: ýчений, учéний; шля́хом (ім. в орудн. в.), шляхóм (прийм.). При такому підході пароніми розглядаються в плані культури мови, практичної стилістики як одне із джерел мовних труднощів, як причина сплутування слів, їх неправильного добору, й подаються в словниках паронімів, словниках мовних труднощів. 

До даного розуміння наближається й таке, коли до паронімів зараховують і різнокореневі слова, що мають випадкову