Мова як суспільне явище

Наголошене закінчення можна бачити у прикметників, що походять від односкладових іменників чоловічого роду: дрíт – дротянúй, льон – ллянúй, тóрф – торф’янúй, а також від поодиноких двоскладових іменників: бéрест – берестянúй, хвóрост – хворостянúй. Наголошене закінчення мають також прикметники, утворені від двоскладових іменників жіночого роду першої відміни, які здебільшого мають наголос на закінченні: веснá – веснянúй, або на корені: крéйда – крейдянúй, крúга – крижанúй, шкíра – шкірянúй. Прикметники, що виникли від іменників жіночого роду третьої відміни, також функціонують із наголошеним закінченням: верф – верф’янúй, жерсть – жерстянúй, кров – кров’янúй, сіль – солянúй (солянúй промисел, але соля'     на кислота).

Викликає питання і наголошування ступенів порівняння прикметників. Якщо форми вищого ступеня походять від три- і багатоскладових прикметників, що мають наголос на корені або суфіксі, вони зберігають цей наголос: бурхлúвий – бурхлúвіший, вразлúвий – вразлúвіший, вродлúвий – вродлúвіший, ласкáвий – ласкáвіший, доклáдний – доклáдніший, хорóбрий – хорóбріший. Водночас є форми, утворені від трискладових прикметників із кореневим наголошенням, у яких наголос переходить на суфікс: весéлий – веселíший, красúвий – красивíший, розýмний – розумнíший, цікáвий – цікавíший, червóний – червонíший;

ґ) кількісні числівники одинáдцять, чотирнáдцять наголошуються, як інші слова цього типу. Цей наголос зберігають однокореневі збірні числівники: одинáдцятеро, чотирнáдцятеро. Якщо ці числівники виступають компонентом складного слова, то основний наголос падає на другу складову частину, а побічний – наголошує компонент -на-: одинàдцятиклáсник, чотирнàдцятиповерхóвий.

Кількісні числівники шістдеся' т, сімдеся' т, вісімдеся' т мають наголос на другому компоненті, наголошування на першому складі ненормативне.

Відмінюючи кількісні числівники, слід звернути увагу на те, що числівники на -дцять і -десят мають наголошені закінчення -óх, -óм, -мá і -омá: одинадцятьóх, одинадцятьóм, одинадцятьмá, одинадцятьомá.

Числівник один (одна, одне, одно) може входити до складу стійких сполук, у яких спостерігається переміщення наголосу на перший склад числівника: всі до óдного, однé до óдного, один за óдним, один по óдному, однé óдному, однí óдним, ні óдного, ні óдному, один óдного, одна óдну, один за óдного, один з óдним, але: зрозумів з одногó слова.

Порядковий числівник дрýгий не змінює наголосу у відмінкових формах: дрýгого, дрýгому;

д) особові займенники я, ти, він (вона, воно) без прийменників у відмінкових формах мають наголос на закінченні: зустрічав менé (тебé, йогó, їí), дарував менí (тобí, йомý). З таким же наголосом у відмінкових формах функціонує зворотний займенник себе: лаяв себé, дарував собí. Наголошування на корені, характерне для говірок західних областей України, не є нормативним. Коли форми родового та знахідного відмінка вживаються з прийменником, наголос переміщається на перший склад: у мéне, про тéбе, на сéбе.

Займенники чúй, якúй, котрúй в усіх відмінкових формах мають наголошене закінчення: чийóго сина, чийóму учневі, якóго числа, котрá година і т. д. Слід звернути увагу на займенник ніякий, наголос якого не змінюється у відмінкових формах: нія' кого, нія' кому, нія' ким, ні з я' ким, ні на я' кому і т. д;

е) досить часто виникають проблеми з наголошуванням особових та часових форм дієслів. Треба звернути увагу на дієслова з основою на приголосний, що мають наголошений елемент -ти: везтú, вестú, плестú, завезтú, привестú, переплестú і под. В особових формах та у формі минулого часу такі дієслова мають наголос на останньому складі: ведý, ведéш, ведýть, ведемó, ведетé, велá, велú і т. д. Наголошення на корені ненормативне.

Вимагають уваги і префіксальні похідні від дієслова іти. У формі першої особи однини простого майбутнього часу та наказового способу вони мають наголошене закінчення: відійдý, перейдý, обійдý, зайдý і т. д., відійдú, перейдú, обійдú, зайдú і т. д. У всіх інших особових формах наголос падає на основу (частіше на префікс): відíйдеш, відíйдете, перéйдеш, перéйдете, зáйдемо, обíйдемо і т. д. У формах минулого часу – наголос на закінченні або на суфіксі: відійшлá, відійшлú, відійшóв і т. д.

Ми розглянули лише деякі закономірності наголошування слів, які належать до самостійних частин мови, акцентуючи на тих випадках, коли можливі порушення. Якщо виникають питання стосовно наголошування слів чи граматичних форм, слід звертатися до спеціальних праць та нормативних словників.

Варіативне наголошування. В українській мові досить частотним є варіативне наголошування в межах норми. Існують варіанти наголошування в усіх формах одного й того ж слова. Наприклад: господáрка і госпóдарка, господáрки і госпóдарки, господáрці і госпóдарці тощо. Буває й так, що варіанти наголосу можливі лише в деяких формах слова. Наприклад: гóсті, гостéй, гóстям і гостя' м, гóстями і гостя' ми / гíстьми і гістьмú, у гóстях й у гостя' х. Варіанти нормативного наголошування можуть розрізнятися за ознакою частотності вживання. Так, серед варіантів крúхти і крихтú, кýпки і купкú частіше вживають