Мова як суспільне явище

Предмет:

Мовознавство

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

175

Мова:

Українська

Оцінка:

уживають варіанти без кінцевого голосного: над полем, під дахом, перед вами.

Подібним чином уживаються префікси. Порівняйте: відкинути – відібрати, надкусити – надібрати, обгорнути – обігріти, підшити – підірвати, усунути – увійти.

5. Чергування постфіксів -ся – -сь

Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними – на -сь: навчалася в інституті, дивлюсь у воду.

6. Чергування приголосних фонем

Чергування приголосних фонем у сучасній українській мові зумовлюються переважно, як і чергування голосних, історичними змінами в системі консонантизму і вокалізму, виявляються в заміні однієї фонеми іншою (в межах однієї морфеми) та відбуваються при словозміні і словотворенні. Поширеними в українській мові виступають:

а) чергування задньоязикових |к|, |х| і глоткового |г| із стверділими передньоязиковими шиплячими при словозміні та словотворенні:

у кличному відмінку іменників чоловічого роду з основою на [г], [к], [х]: юнак – юначе, козак – козаче, друг – друже, луг – луже, пастух – пастуше;

у дієслівних особових та дієприкметникових відмінкових формах: кликати – кличу, берегти – бережу – збережений, колихати – колишу, ткати – тчу;

в іменникових формах множини: вухо – ушей, око – очей;

при творенні слів: рука – ручка, нога – ніжка, книга – книжка, друг – дружба, знак – значок, міх – мішок, берег – побережжя, всякий – всячина, рука – рушник, жінка – жіночий, пісок – піщаний, запах – запашний, пастух – пастушка, сміх – смішний – смішити, рух – рушати, ворог – ворожий, тітка – тітчин;

б) чергування задньоязикових |к|, |х| і глоткового |г| з м’якими передньоязиковими свистячими:

у відмінкових формах (давальний і місцевий відмінки однини іменників жіночого роду) перед закінченням і: балка – балці, жінка – жінці, нога – нозі, рука – руці, муха – мусі, книга – книзі, повага – у повазі;

у місцевому відмінку однини іменників чоловічого й середнього роду: барак – у бараці, молоко – у молоці, сміх – у смісі;

при словотворенні: турок – турецький, грек – грецький, чех – чеський, відмінник – відмінниця, робітник – робітниця;

в) чергування твердих передньоязикових зубних із стверділими шиплячими. До цієї групи чергувань належать поширені в сучасній український літературній мові зміни [д] – [дж], [д] – [ж], [т] – [ч], [з] – [ж], [с] – [ш], [ц] – [ч]. Названі чергування спостерігаються здебільшого при словозміні в системі дієслівних форм:

особових (1 особа однини): садити – саджу, радити – раджу, крутити – кручу, возити – вожу, носити – ношу, писати – пишу;

інфінітивів із різними відтінками значень: садити – саджати, виносити – виношувати, закрутити – закручувати.

При словотворенні:

іменників: носити – ноша, прядуть – пряжа, світити – свічка;

дієприкметників: носити – ношений, зосередити – зосереджений;

у поодиноких іменниках відбувається чергування [ц] – [ч]: яйце – яєчко, серце – сердечко, сонце – сонечко, лице – личко.

7. Чергування голосних

Сучасна українська мова, як і російська та інші слов’янські, успадкувала і зберігає чергування голосних, що сягають доісторичної слов’янської, а то ще й дослов’янської доби та відбивають індоєвропейські кількісні та якісні чергування голосних.

Найважливішими з них є такі:

Чергування о – а: гонити – ганяти, котити – качати, ломити – ламати, клонитися – кланятися, допомогти – допомагати, схопити – хапати, стояти – стати. Це чергування відбувається в коренях низки дієслів, змінюючи їх значення. Дієслова з о звичайно позначають тривалу, нерозчленовану дію або одноразову, закінчену; дієслова з а – повторювану, багаторазову.

Чергування е – і: гребти – загрібати, летіти – літати тощо.

Чергування і – и: ліпити – липнути, вінок – вити та ін.

Іншу групу історичних чергувань становлять активні чергування, що відбуваються при словотворенні та формотворенні й пояснюються історичними процесами у фонетичній системі давньоруської та давньоукраїнської мов: чергування о – і; е – і; е – о; е, о – фонемний нуль тощо.

Чергування о та е з і

У сучасній українській мові звуки о та е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих) при словозміні (кінь – коня, водопій – водопою, Київ – Києва, Харків – Харкова, Фастів – Фастова, Чернігів – Чернігова, Петрів – Петрова) та словотворенні (будівник – будова, підніжжя – нога, зілля – зелений).

Правило це, за нечисленними винятками, поширюється на всі українські слова, а також на глибоко засвоєні нашою мовою запозичення: колір – кольору, папір – паперу, Антін – Антона, Прокіп – Прокопа, Сидір – Сидора. Новіша лексика іншомовного походження вживається без такого чергування: балкон, футбол, телефон, кіоскер, режисер і под.

При творенні нових українських слів треба орієнтуватися не на згадані нечисленні винятки, а на правило. Порівняно нові, але вже широко використовувані лексеми кросівки (від крос), вітрівка (од вітер) виникли за зразком криївка, мандрівка, щедрівка. У деяких газетах замість нормативних форм вітрівка, кросівки вживають суржикові вітровка, кросовки.

Не відбувається це чергування в деяких словах книжного та церковного походження: Бог, пророк, словник, прапор, закон; у прикметниках, утворених від власних імен