Мова як суспільне явище

а) к, ц, ч + -ськ(ий), -ств(о) дають -цьк(ий), -цтв(о): гірник – гірницький, молодець – молодецький, молодецтво, парубок – парубоцький – парубоцтво, ткач – ткацький – ткацтво.

б) г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) дають -зьк(ий), -зтв(о): боягуз – боягузький – боягузтво, Запоріжжя – запорізький, Париж – паризький, Прага – празький, убогий – убозтво.

в) х, ш, с + -ськ(ий),-ств(о) дають -ськ(ий), -ств(о): залісся – заліський, птах – птаство, товариш – товариський – товариство.

Але: Дамаск – дамаскський, Мекка – меккський, тюрки – тюркський, баски – баскський, казах – казахський, шах – шахський тощо.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмі зберігаються: багатий – багатство, брат – братський – братство, завод – заводський, інтелігент – інтелігентський, люд – людський – людство, пропагандист – пропагандистський, студент – студентський – студентство.

3. У вищому ступені порівняння прикметників і прислівників разом із суфіксом -ш(ий) змінюються з у -жч(ий), а с у -щ(ий): високий – вищий (вище), вузький – вужчий, (вужче), дорогий – дорожчий (дорожче), дужий – дужчий (дужче), низький – нижчий (нижче). 

Це стосується й дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: ближчати, вужчати, кращати та ін. і похідних від них іменників: підвищення, подорожчання.

4. Приголосні основи к, ц(ь) перед суфіксом -н- змінюються в ч: безпека – безпечний, безпечність, безпечно; вік – вічний, вічність, вічно; кінець – конечний, місяць – місячний, околиця – околичний, пшениця – пшеничний, рік – річний, серце – сердечний, сонце – сонячний, яйце – яєчня. Приголосний основи ч зберігається: поміч – помічний, помічник; ніч – нічний, ячмінь – ячний (або ячмінний).

Виняток становлять слова: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні ‘бідолашний’), соняшник, торішній.

 

Спрощення приголосних у звукосполученнях

 

Поряд із явищем асиміляції в літературній вимові спостерігаємо також спрощення звуків у групах приголосних, тобто “зникнення” у вимові окремих приголосних звуків. Спрощуються переважно ті звуки, які займають місце всередині групи. Так, слово студентський вимовляється як студе[нс’]кий, агентство як аге[нс]тво і под. У словах іншомовного походження це явище не відбивається на письмі: контрастний вимовляється як контра[сн]ий, гігантський вимовляється як гіга[нс’]кий. Але в словах слов’янського походження в переважній більшості випадків спрощення відбивається на письмі: 

а) у сполученнях -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-: тиждень – тижневий, роз’їзд – роз’їзний, стелити – слати. Винятки: хвастливий, хвастнути, шістнадцять, пестливий, кістлявий, зап’ястний, хворостняк. Спрощення не відбивається на письмі у давальному та місцевому відмінках однини іменників жіночого роду першої відміни: пiанiстцi, оптимістці, аспірантці, невістці, хустці, волейболістці.

б) у сполученнях -зкн-, -скн- випадає к при творенні від іменників дієслів із суфіксом -ну-: тріск – тріснути, брязк – брязнути, тиск – тиснути, блиск – блиснути. Винятки: виск – вискнути, риск – рискнути, випускний, пропускний, тоскно, скнара, скнiти.

в) випадає л у групі -слн-: мислити – навмисне, ремесло – ремісник, масло – масний.

г) Спрощення відбувається у словах: серце (сердець), ченця (чернець), скатерка (скатерть).

Спрощення у групах приголосних може супроводжуватися асимілятивними змінами. Коли один із звуків не вимовляється, це призводить до того, що поруч опиняються приголосні, один із яких зазнає впливу з боку іншого. Унаслідок цього вимова слова значно відрізняється від орфографічного запису: 

-тськ- – [ц’]: депутатський – депута[ц’]кий, кандидатський – кандида[ц’]кий;

-стц- – [сц’]: танцюристці – танцюри[сц’]і, артистці – арти[сц’]і;

-стч- – [шч]: невістчин – неві[шч]ин;

-стд- – [зд]: шістдесят – ші[зд]есят;

-тст- – [цт]: братство – бра[цт]во, багатство – бага[цт]во. Як бачимо, явище спрощенння можна спостерігати в багатьох типах слів української мови, його, так само як і асиміляцію, треба відтворювати в літературній вимові.

Питання для самоконтролю

Що Вам відомо про асиміляцію приголосних?

Пригадайте про зміни приголосних:

дзвінких перед глухими;

глухих перед дзвінкими;

свистячих перед шиплячими;

шиплячих перед свистячими;

[д] і [т] перед шиплячими;

[д] і [т] перед свистячими;

твердих перед м’якими.

Що Вам відомо про зміни приголосних при їх збігу?

Пригадайте  про  зміни  приголосного  основи при додаванні суфіксів  -ств,   -ськ.

Що Ви знаєте про спрощення приголосних?

 

 

Тема 18. МИЛОЗВУЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ

 

План

 

1.Поняття про евфонію.

2.Засоби милозвучності української мови.

3.Наголос.

 

Література

 

1.Головащук С. І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

2.Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х.: Гриф, 1998. – С. 35-47.

3.Калашник В. С., Савченко Л. Г. Українсько-російський словник наголосів. – X.: Каравела, 1997. – 112 с.

4.Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. пос. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003. – С. 26-35.

5.Пазяк О. М., Кисіль Г. Г. Українська мова і культура мовлення: Навч. пос. – К.: Вища шк., 1995. – С. 30-54.

6.Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика: Підручн. –