Мова як суспільне явище

До групи свистячих належать звуки [з], [с], [ц], [дз]. У позиції перед шиплячими ці звуки вимовляються як шиплячі. Розгляньмо приклади.

Звукосполучення [с+ш] вимовляється як [ш:]: принісши – прині[ш:]и, вирісши – вирі[ш:]и;

[з+ш] вимовляється як [жш]: вивізши – виві[жш]и, безшумний – бе[жш]умний. Можливе й повне уподібнення, коли це звукосполучення вимовляється як [ш:]: зшити – [ш:]ити;

[з+ж] вимовляється як [ж:]: зжовкнути – [ж:]овкнути, безжалісний – бе[ж:]алісний;

[з+ч] вимовляється як [жшч]: безчесний – бе[жшч]есний, розчистити – ро[жшч]истити. 

[з+дж] вимовляється як [ждж]: з джерела – [ж дж]ерела, з джурою – [ж дж]урою;

4. Зміни шиплячих перед свистячими. 

Шиплячі звуки внаслідок сусідства зі свистячими уподібнюються останнім: 

звукосполучення [ш+с’] вимовляється як [с’:]: милуєшся – милує[с’:]я, смієшся – сміє[с’:]я;

[ж+с’] вимовляється як [з’с’]: наважся – нава[з’с’]я, намажся – нама[з’с’]я;

[ч+с’] вимовляється як [ц’с’]: не морочся – не моро[ц’с’]я, не мучся – не му[ц’с’]я;

[ш+ц’] вимовляється як [с’ц’]: на дошці – на до[с’ц’]і, на вишці – на ви[с’ц’]і;

[ж+ц’] вимовляється як [з’ц’]: у книжці – у кни[з’ц’]і, запоріжці – запорі[з’ц’]і;

[ч+ц’] вимовляється як [ц’:]: на річці – на рі[ц’:]і, дочці – до[ц’:]і.

5. Зміни звуків [д] і [т] перед шиплячими

У позиції перед шиплячими можуть зазнавати змін звуки [д] і [т]: 

звукосполучення [д+ш] наближається у вимові до [джш]: молодший – моло[джш]ий, підшити – пі[джш]ити;

[д+ч] вимовляється наближено до [джч]: відчути – ві[джч]ути, підчепити – пі[джч]епити;

[д+ж] наближається у вимові до [джж]: віджати – ві[джж]ати, підживити – пі[джж]ивити;

[т+ш] вимовляється як [чш]: коротший – коро[чш]ий, багатший – бага[чш]ий;

[т+ч] вимовляється як [ч:] уквітчати – укві[ч:]ати, вітчим - – ві[ч:]им.

6. Зміни звуків [д] і [т] перед свистячими

У позиції перед свистячими звуки [д] й [т] також можуть асимілюватися:

звукосполучення [д+с] вимовляється з наближенням до [дзс] і до [дзц]: звідси – зві[дзс]и і зві[дзц]и, підсолити – пі[дзс]олити;

[д+ц] вимовляється з наближенням до [дзц]: над цим – на[дз ц]им;

[д+з] вимовляється як [дзз]: відзначити – ві[дзз]начити;

[д+с’] вимовляється як [дзс’]: підсіяти – пі[дзс’]іяти, відсіч – ві[дзс’]іч;

[д+ц’] вимовляється з наближенням до [дзц’]: двадцять – два[дзц’]ять, молодці – моло[дзц’]і;

[д+з’] вимовляється як [дзз’]: від зірок – ві[дз’ з’]ірок;

[т+с] вимовляється як [ц]: братство – бра[ц]тво;

[т+ц] вимовляється як [ц:]: коритце – кори[ц:]е;

[т’+с’] вимовляється як [ц’:]: робиться – роби[ц’:]я, навчається – навчає [ц’:]я;

[т+ц’] вимовляється як [ц’:]: ворітця – ворі[ц’:]я.

7. Зміни твердих перед м’якими

Звуки можуть асимілюватися також за ознакою твердості / м’якості. Під впливом наступного м’якого приголосного попередній твердий може пом’якшуватися: могутній – могу[т’н’]ій; пісня – пі[с’н’]я, повість – пові[с’т’], цвях – [ц’в’]ях, стіл – [с’т’]іл, свято – [с’в’]ято. Асимілятивного пом’якшення зазнають лише звуки [д], [т], [н], [л], [с], [з], [ц], [дз] та [в]. Однак на межі морфем ці приголосні пом’якшуються не завжди: ро[зв’]ідати, пі[дн’]імати, [зв’]істка, ві[дл’]якувати. 

Губні [б, п, м, ф], шиплячі [ж, ч, ш, дж], задньоязикові [ґ, к, х], гортанний [г] та дрижачий [р] асимілятивного пом’якшення не зазнають.

Слід відзначити, що названі уподібнення характерні для усного мовлення, їх результати на письмі не передаються (крім випадків із пом’якшенням [л]: адміральський, сільський.

Асиміляція за м’якістю також буває тільки регресивною. Вона в усному українському мовленні надзвичайно поширена, але ступінь її здійснення залежить від характеру приголосних, що вимовляються поряд, та темпу мовлення.

Отже, звуки, які знаходяться поруч, взаємодіють у мовленнєвому потоці, асимілюються, і ці процеси відтворюються в нормативній вимові.

 

Зміни приголосних при збігу їх

 

1. Приголосні звуки часто змінюються при словотворенні:

а) група приголосних -цьк- змінюється в -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький – вояччина, козацький – козаччина, німецький – Німеччина, турецький – Туреччина; але: галицький – Галичина; 

б) групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються в -щ- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): віск – вощина, пісок (піску) – піщина, полтавський – Полтавщина;

в) групи приголосних -ск-, -шк- змінюються в -щ- при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан- (-ян-): віск – вощаний – вощанка, дошка – дощаний, пісок (піску) – піщаний; 

г) групи приголосних -ск-, -ст- змінюються в щ, група -зк- у -жч- при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни: вереск – верещати, верещу, верещиш і т. д.; простити – прощати, прощаю, прощаєш; прощу, але: простиш, простить тощо; брязк – бряжчати, бряжчу, бряжчиш;

д) групи приголосних -ськ-,-зьк- відповідно змінюються в -щ-, -жч- при творенні прізвищ на -енко, -ук: Васько – Ващенко – Ващук, Ісько – Іщенко – Іщук, Онисько – Онищенко – Онищук, Водолазький – Водолажченко, Кузько – Кужченко.

У присвійних прикметниках від власних імен із групами -ск-, -ськ- с на письмі зберігається, а к переходить у ч: Параска – Парасчин, Онисько – Онисьчин; -шк- дає щ: Мелашка – Мелащин.

2. Перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й