Мова як суспільне явище

 

Питання для самоконтролю

Що Вам відомо про орфоепію?

Розкажіть про формування української літературної вимови.

Назвіть причини порушення норм української літературної вимови.

Розкажіть про співвідношення між звуками української мови та буквами.

Дайте характеристику голосних звуків української мови.

Які Вам відомі особливості вимови голосних звуків?

Дайте характеристику приголосних української мови.

Розкажіть про вимову приголосних.

У яких словах слід писати букву Ґґ?

Що Вам відомо про вимову абревіатур?

 

 

Тема 17. АСИМІЛЯЦІЯ, ЗМІНИ ПРИГОЛОСНИХ ПРИ ЗБІГУ,

СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ

 

План

 

1.Асиміляція приголосних у потоці мовлення.

2.Зміни приголосних при збігу їх.

3.Спрощення приголосних у звукосполученнях.

 

Література

 

1.Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х., 1998. – С. 30-35.

2.Мацько Л.І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова. – Донецьк, 2003. – С. 36-37, 60-61.

3.Сучасна українська літературна мова / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко та ін. – К., 2000. – С. 33-39.

4.Сучасна українська мова: Довідник / Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко; За ред. О. Д. Пономаріва. – К., 1993. – С. 26-29.

 

 

Асиміляція приголосних у потоці мовлення

 

Вимова приголосних у звукосполученнях має свої особливості порівняно з тим, як вимовляються ці приголосні в позиції, наприклад, між голосними, після голосного, у кінці слова або перед голосним на початку слова. Коли приголосні звуки опиняються поруч, один з них може зазнавати якісних змін під впливом іншого звука. Найчастіше один із звуків уподібнюється іншому. Таке явище називається асиміляцією. Наприклад, у слові зсередини перший приголосний звук уподібнюється наступному, тому вимовляється [зсс]ередини. 

Асиміляція може бути за напрямком прогресивною або регресивною, за повнотою повною або частковою, за характером також за дзвінкістю або глухістю, за місцем і способом творення та за м’якістю.

Сучасній українській мові, як і російській та іншим слов’янським, властива переважно регресивна часткова асиміляція за дзвінкістю, глухістю, м’якістю; за способом і місцем творення. Часто спостерігаємо повну асиміляцію.

Розгляньмо типові випадки асиміляції приголосних звуків.

1. Зміни дзвінких перед глухими

Дзвінкий приголосний унаслідок впливу наступного глухого звука дещо втрачає дзвінкість і вимовляється оглушено: зцідити – [зс]цідити, з хати – [зс]хати, розподіл – ро[зс]поділ, вогко – во[х]ко. У наведених словах вимова не відбивається на письмі (пишемо не так, як вимовляємо). Водночас є слова, у яких вимова відбивається на письмі: схилити, спочатку.

Експериментальні дослідження показують, що оглушення дзвінкого приголосного перед глухим звуком в українському літературному мовленні може проходити тільки на початку такту (як в межах одного слова-такту, так і на межі слів, що входять до цього такту). При цьому зімкнені дзвінкі шумні оглушуються рідше, ніж щілинні приголосні. Приклади регресивної асиміляції за глухістю:

а) префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими [к], [п], [т], [х] та [ф] на письмі передається написанням с-: спитати, сфотографувати, стиха. Прийменник з перед названими глухими теж оглушується, але на письмі не змінюється: з тобою – [зст]обою, з книги – [зск]ниги, з хати – [зсх]ати і под. Префікс та прийменник з перед іншими глухими приголосними оглушується також, але в українській орфографії ніколи не замінюється на с: з чого – [зч]ого – > [жшч]ого – > [шч]ого, зшити – > [зш]ити – > [сш]ити – > [жшш]ити тощо;

б) кінцевий дзвінкий приголосний [з] у прийменниках і префіксах типу без-, роз- також здебільшого оглушується перед дальшим глухим, хоч повний перехід у вимові не відбувається, особливо перед глухим [с]; на письмі зміна не передається: розписка – ро[зс]писка, безпечний – бе[зс]печний, розсада – ро[зс]сада, безславно – бе[зс]славно і под.;

в) дзвінкий приголосний [г] оглушується перед глухими [к], [т] у словах нігті, кігті, легко, вогко та похідних від них утвореннях: [к’ігхт’і] або [к’іхт’і] .

Вище розглядалися випадки регресивної асиміляції за глухістю. Прогресивна асиміляція за цією ознакою сучасній українській літературній мові не властива. 

Усі інші приголосні всередині слова перед наступним глухим не зазнають асиміляції, на відміну від російської мови. Так, в українській мові вимовляється ду[б]ки, ло[ж]ка, гри[б]ки.

2. Зміни глухих перед дзвінкими

Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде дзвінкий: молотьба – моло[д’]ба, вокзал – во[ґ]зал, боротьба – боро[д’]ба, якже – я[ґ]же тощо.

Асиміляція за дзвінкістю може відбуватися в межах одного слова або на межі двох слів, що вимовляються в одному такті чи в одній фонетичній фразі, тобто не розділяються помітною паузою: ось де – [оз’] де, хоч би – хо[дж] би і под. Коли ж приголосні збігаються в словах, що належать до різних тактів, асиміляція відбуватиметься тільки при швидкому темпі мовлення.

Перед сонорними приголосними [й], [р], [л], [н], [м], [в] в українській мові глухі приголосні не озвучуються: [сн]иться, [тр]охи, [пйа]ть.