Національна революція і боротьба за державність у 1917 – 1921 рр.

10 червня 1917 р. Комітет Ради ухвалив І Універсал Центральної Ради, головною ідеєю якого було утвердження автономного ладу в Україні.

Прийнявши цей документ, Центральна Рада фактично перебрала державні функції. 15 червня 1917 р. вона організовує виконавчий орган – Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. Це був перший революційний український уряд. Йому були підпорядковані внутрішні, фінансові, продовольчі, земельні, міжнаціональні справи.

Події в Україні налякали Тимчасовий уряд; до Києва прибула російська делегація (Керенський, Терещенко, Церетелі) для ведення переговорів із Центральною Радою. Сторони дійшли згоди про вирішення питання автономії після скликання Всеросійських Установчих зборів і порозуміння Ради з національними меншинами.

3 липня 1917 р. Центральна Рада ухвалила ІІ Універсал. Це був крок назад у розвитку національної революції, щоправда, вимушений: в Україні знаходилися великі підрозділи російських військ; управління перебувало в руках росіян; давалося взнаки зросійщення значної частини населення, насамперед, у Києві. Існували й інші причини, зокрема, партійно-ідеологічного спрямування, зовнішньополітичної орієнтації лідерів української революції тощо.

“Статут вищого правління України” і “Тимчасова інструкція для Генерального секретаріату ”.

Досягнувши згоди з урядом Росії, Центральна Рада ухвалила 16 (29) липня 1917 р. “Статут вищого правління України”, в якому йшла мова про остаточне запровадження автономії, підготовку Установчих зборів в Україні і Росії, окреслювалися права і обов'язки Генерального секретаріату.Цей документ фактично був основою конституції, що базувалася на ідеї автономії.

Але Тимчасовий уряд не затвердив її і 4 серпня видав “Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату”, яка суттєво обмежувала права України. Цей, за висловом В.Винниченка, “миршавий клаптик паперу”: а) позбавляв Центральну Раду законодавчих ініціатив; б) перетворював Генеральний Секретаріат в орган Тимчасового уряду; в) обмежував кількість секретарів з 14 до 7, причому, 4 із них мали бути неукраїнцями; г) звужував територію української автономії з 9 до 5 губерній.

Незважаючи на протидію Петрограду, процес національного відродження охопив широкі маси України. Відбувалася українізація війська. Зростали загони Вільного козацтва.

Однією з найпомітніших подій політичного життя восени став З'їзд представників народів та областей Росії, проведений у Києві 8 – 15 вересня 1917 р.

З'їзд народів Росії визначив шляхи перетворення Російської централізованої держави на федерацію демократичних республік. Було створено нову громадську організацію – Раду народів. Їй доручалося теоретично обґрунтувати створення нової Російської федерації. Головною Ради обрано М. С. Грушевського.

Центральна Рада розпочала підготовку до скликання Українських Установчих Зборів. У жовтні 1917 р. у Чигирині відбувся з'їзд Вільного козацтва. А згодом у Києві пройшов 3-й Всеукраїнський військовий з'їзд. Виступаючи на ньому, М. Грушевський висловив впевненість у тому, що боротьба українського народу закінчиться створенням власної держави і закликав перейти до створення Української Народної Республіки.

Тимчасовий уряд відповів наказом прокуророві київської судової палати про негайне слідство і притягнення до кримінальної відповідальності В. Винниченка та інших генеральних секретарів.

Проте розпочати слідство не вдалося. У Петрограді 24-25 жовтня відбувся більшовицький переворот. Утворився новий російський уряд – Рада народних комісарів (Советнародных комиссаров, Совнарком) на чолі з Ульяновим-Леніним.

 

ІІІ Універсал ЦР. Проголошення УНР

Продовжуючи розпочату в Петрограді справу, більшовики підняли повстання у Києві, захопили владу у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку, Староконстантинові та інших прифронтових містах. Більшовики намагалися ліквідувати зародки української влади, інтерпретуючи її, як дрібнобуржуазну, націоналістичну і ворожу українському народу. Вони не бачили іншого варіанта для України, як тільки бути частиною “єдиної і неділимої Росії”.

Центральна Рада розцінила дії більшовиків, як контрреволюційні і створила Комітет для охорони революції. Відповідно до постанови Малої Ради, Комітет мав право розпоряджатися всіма силами революційної демократії і йому підлягали, в порядку охорони революції, всі органи влади. У Центральної Ради виявилось достатньо сил, щоб узяти під свій контроль ситуацію в Україні і продовжувати свою державотворчу лінію.

7 (20) листопада 1917 р. УЦР ухвалила ІІІ Універсал, яким проголосила утворення Української Народної Республіки в складі Росії. Значне місце у ІІІ Універсалі займала програма соціально-економічних і політичних перетворень: скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські та церковні землі і проголошення їх власністю трудового народу; встановлення 8 годинного робочого дня; запровадження державного контролю у промисловості; якнайшвидше досягнення миру; скасування смертної кари та амністія політв'язням; зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування; закріплення загальнолюдських свобод: слова, друку, віри, зібрань, союзів, недоторканості особи й помешкання, можливості вживання національних мов; справедливе розв'язання національного питання і т.п.

У документі була означена територія УНР у складі 9 губерній: 

Волинь, Київщина, Поділля, Полтавщина, Чернігівщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму), Щодо приєднання до УНР частини Курщини, Холмщини, Воронежчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення становили українці, то це питання переносилося на майбутнє і передавалося “зорганізованій волі народів”.

Проголошуючи УНР, керівники ЦР, замість того, щоб остаточно відокремитися від Росії, закликали, щоб “уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів”. Подібно,