Національна революція і боротьба за державність у 1917 – 1921 рр.

У вересні 1919 р., незважаючи на поради, у Черчіллі підтримувати український національний рух, білогвардійці відмовилися від наступу на Москву і розпочали війну проти УНР. Українці опинилися у складному становищі між трьома силами – більшовиками, денікінцями і поляками. Четвертою загрозою для них стала епідемія тифу.

У цій скрутній ситуації С. Петлюра призначив командувачем армії генерала М. Омеляновича-Павленка, а сам розпочав у Варшаві переговори з поляками. 6 грудня 1919 р. у Новій Чорториї було вирішено розпочати партизанські походи по тилах ворога, які увійшли в історію під назвою “Зимового походу”.

Це був героїчний партизанський рейд. Його метою було підтримати бойовий дух українців і продовжити збройний опір. Рейд проходив і по території теперішньої Рівненщини, через Костопіль, Сарни та інші міста і села. Як вказував тодішній голова уряду І. Мазепа, під час походів “...армія ні разу не схилила національного прапора. Зберегла себе морально і фізично. Населення годувало і зодягало армію, постачало їй все потрібне і всіма способами допомагало, бо бачило в ній свою армію, яка боролася за інтереси народні”. І Зимовий Похід закінчився на початку травня 1920 р.

Варшавський і Ризький договори. Поразка Директорії УНР.

Поки відбувався “Зимовий похід”, С. Петлюра заручився підтримкою Польщі, у боротьбі проти більшовиків. У квітні 1920 р. було підписано Варшавський договір, згідно з яким поляки визнавали незалежність УНР і Директорію на чолі з С.Петлюрою та зобов'язались не заключати ніяких угод з третіми країнами, вороже налаштованими до України. В свою чергу, Україна погоджувалася з включенням до складу Польщі Східної Галичини, Холмщини, а також 7 повітів Західної Волині.

Уряд І. Мазепи сприйняв це негативно і подав у відставку. Його замінив В. Прокопович. Вкрай незадоволеними договором були галичани.

Угода дозволила армії УНР у травні – червні 1920 р. на короткий період повернутися до Києва внаслідок наступу поляків проти більшовицької Росії під час радянсько-польської війни. Але стримати наступ Першої кінної армії червоноармійців об'єднані польсько-українські сили не змогли. Ініціатива перейшла до більшовиків, які витіснили війська УНР й Польщі з України. Уряд УНР на чолі з А. Лівицьким залишив українські землі, переїхавши у Тарнув (Польща).

Радянсько-польська війназакінчилася Ризьким мирним договором (березень 1921 р.).Цей договір, у якому брав участь і уряд УСРР, завершив діяльність Директорії УНР на матірних землях. Радянсько-польський кордонвстановлювався по р. Збруч; відповідно, до Польщі відходили Західна Волинь і Східна Галичина.

 

ІІ Зимовий Похід. Повстанський рух

У листопаді 1921 р. невелика частина військ УНР (близбко 1.5 тис. бійців сформованих у 3 групи) під проводом генерала Ю. Тютюнника вирушила в Україну, але під Базаром (сучасна Житомирщина) повстанці зазнали поразки.

Протягом першої половини 1920-х рр. український народ продовжував збройну боротьбу проти російських більшовицьких окупантів. На території радянської України діяли численні повстанські загони та з'єднання загальною чисельністю до 100 тис. осіб, що завдавали відчутних втрат ворогові. Найактивнішими були повстанські групи Холодноярської республіки (сучасна Черкаська обл.) під командуванням братів Чучупаків; загони отаманів А. Гулого-Гуленка, Ананія Волинця, Данила Терпила (Зеленого), Марусі Соколовської та ін. Останній судовий процес над керівником українського повстанського руху того часу відбувся 1929 р. у Черкасах. Тоді більшовицький суд виніс вирок смерті отаману Мамаю, колишньому професору гімназії Якову Щириці, який успішно діяв у 1920-х роках проти підрозділів Червоної армії у Наддніпрянщині.

Що стосується армії Н. Махна, то вона після того, як восени 1920 р. “батько” допоміг більшовикам здолати Врангеля, була оголошена Москвою “поза законом”. У серпні 1921 р. Н.Махно змушений був перейти кордон з Румунією, згодом емігрував до Польщі, далі – до Німеччини і Франції. В УСРР Махно був оголошений бандитом, а боротьба Радянської влади із “махновщиною” продовжувалася ще й у наступні роки.

 

Причини поразки та значення української революції

-слабкість соціальної бази української революції: опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію, недостатня підтримка української революції з боку міського пролетаріату і великих землевласників; малочисельність фахівців різних галузей управління (національна інтеліґенція становила лише 2─3% всього населення); зросійщення робітничого класу (серед промислових робітників українці складали лише 35%) тощо;

-відсутність досвіду у керівників українського руху у питаннях державницьких справ, зовнішньої політики, фінансів, армії, церкви; суперечливість внутрішньої політики; неясність з вибором моделі державного управління; протистояння політичних лідерів; відсутність традицій (досвіду) збереження власної держави; незадовільність підготовки збройних сил та ін., відсутність добре організованої, матеріально-забезпеченої, регулярної армії і належного контролю за нею;

-недостатня відданість ідеї національної державності з боку революційних лідерів, їх соціалістична і переважно проросійська орієнтація; відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б об'єднала окремі політичні потоки в єдиному державнотворчому процесі;

-на національно – державницькій свідомості народних мас негативно позначилась понад 200-літня московська неволя;

-відсутність міжнародної підтримки, політична ізоляція. Українській Народній Республіці так і не вдалося здобути визнання на міжнародній арені, отримати реальну політичну, матеріальну й моральну допомогу від інших країн. Зрештою, Україна зазнала прямої агресії з боку сусідів, у першу чергу, Росії та Польщі.

До причин, які сприяли перемозі більшовиків, треба віднести якісні переваги централізованої, організаційно об'єднаної та ідеологічно переконливої у власній правоті партійної організації більшовиків; створення ними боєздатної армії; поєднання політики терору із сильною пропагандистською кампанією тощо.

Надто великою була втрата для Росії українських багатств. Як висловлювався Л. Троцький, “…нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может, она задохнется, а с ней и советская власть и мы с вами”.

Разом з тим, самовіддана боротьба українського народу за створення власної, ні від кого незалежної держави, не пропала марно. З політичної карти було стерто назавжди назву “Південно-Західний край Росії”, натомість з'явилася нова національна держава – Українська Народна Республіка.

Без Української Народної Республіки не було б проголошеної більшовиками у січні 1919 р. Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) із столицею у Харкові. Після національно-державницьких змагань 1917 – 1920 рр. українці, принаймні формально, отримали право жити в автономній державі. Революція фактично і юридично леґітимізувала державно-політичні прагнення українського народу бути модерною нацією. У цьому полягає велика історична заслуга провідних діячів революції та всіх її рядових учасників.

 

 

1. Діяльність Центральної Ради. Чотири Універсали. Брестський мир.

2. Українська Держава гетьмана П.Скоропадського.

3. Директорія УНР. Проголошення ЗУНР. Акт Злуки.

4. Боротьба за владу в Україні у 1919-1921 рр. Варшавський та Ризький договори.

5. І та ІІ Зимові походи. Повстанський рух.

6. Причини поразки, історичні уроки та значення української революції.