Національна революція і боротьба за державність у 1917 – 1921 рр.

Відповідно, авторитет Центральної Ради, внаслідок шаленої агітації більшовиків та нерішучості у розв'язанні основних соціально-економічних проблем, дещо підупав, але вона все ще зберігала міцну підтримку народних мас. Переконливим підтвердженням цього стали вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися наприкінці листопада 1917 р.: більшовики одержали 10% усіх голосів, а українські партії есерів і соціал-демократів-понад 50%.

 

І Всеукраїнський З'їзд Рад. Ультиматум РНК. Російська інтервенція

Більшовики України й Росії розпочали послідовний наступ проти зростаючого українського руху, готуючись до збройного перевороту. Та їх планам не вдалося здійснитися. Війська ЦР оточили змовників, роззброїли їх і вислали в Росію. Згодом, наприкінці листопада 1917 р., київські більшовики організували страйк 20 тис. робітників, провели крайовий з'їзд своєї партії за участю представників Петрограда та ініціювали скликання Всеукраїнського З'їзду Рад.

4 (17) грудня 1917 р. у Києві зібрався Всеукраїнський З'їзд Рад. Але із 2,5 тисяч делегатів більшовиків виявилося лише 150. Одночасно Петроградський Совнарком направив УЦР ультиматум, у якому український уряд звинувачувався у небажанні скликати Всеукраїнський з'їзд рад (але ж з'їзд відкрився 4 грудня); в дезорганізації фронту; в роззброєнні радянських частин; у підтримці антибільшовицьких військ генерала Каледіна тощо. Закінчувався цей документ погрозою, що у випадку неприйняття зазначених вимог протягом двох діб, РНК буде вважати Центральну Раду в стані війни проти радянської більшовицької влади в Росії та Україні.

В ультиматумі ставився ряд вимог, які завчасно не могли бути виконані і носили характер втручання у внутрішні справи України. Тому Генеральний секретаріат відкинув будь-які намагання російських більшовиків і поклав відповідальність за розв'язання українсько-російської війни на РНК.

9 грудня перші російські ешелони прибули до Харкова. Це місто стало їх форпостом. Туди ж із Києва переїхали більшовицькі делегати Всеукраїнського З'їзду Рад і, об'єднавшись з делегатами III з'їзду Рад Донецького й Криворізького басейнів, провели 11-12 грудня 1917 р. під охороною росіян свій “всеукраїнський”, більшовицький з'їзд Рад,що не мав всеукраїнського представництва.

Цей з'їзд схвалив більшовицький переворот у Петрограді і політику РНК, у тому числі і її ультиматум, проголосив УНР радянською (більшовицькою) республікою – складовою частиною федеративної Росії та обрав Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК) на чолі з Є.Медвєдєвим.

17 грудня 1917 р. більшовиками було сформовано уряд – Народний секретаріат, який відразу ж оголосив про поширення в Україні декретів Петроградського Совнаркома і скасував усі закони і розпорядження Центральної Ради, тобто повністю підпорядкував Україну новій російській адміністрації.

Тим часом із Росії прибували нові військові частини, захоплюючи Донбас і південно-східні регіони України. УЦР і Генеральний секретаріат 15 грудня організували Особливий комітет оборони України, трохи пізніше було прийнято рішення про формування української армії на засадах добровільності.

25 грудня за наказом В.Антонова-Овсієнка розпочався наступ російських військ. Протягом січня більшовицькі війська під керівництвом колишнього царського полковника М.Муравйова зайняли майже все Лівобережжя і підійшли до Києва. У боях за Київ 29 січня 1918 р. під станцією Крути загинуло близько 300 курсантів, студентів, гімназистів та учнів старших класів київських шкіл.

Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю, київські більшовики 16 січня підняли на збройне повстання робітників заводу “Арсенал”. Повстання було жорстоко придушене, але втримати столицю в своїх руках Центральній Раді не вдалося.

Переговори у Бресті. IV Універсал Центральної Ради.

Невдачі на фронті змусили Центральну Раду активізувати пошуки мирних взаємовідносин із державами Четверного Союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина). У середині грудня 1917 р. ці країни погодилися на участь делегації УНР у мирних переговорах, що проводилися у Бресті-Литовському. Українські дипломати на чолі з В.Голубовичем, хоч і не мали досвіду ведення міжнародних переговорів і відповідного державно-політичного статусу, виявили велику активність, захищаючи українські національні інтереси.

Українська делегація, проявляючи гнучкість і принциповість, домоглася визнання її повноправною політичною стороною. Це підтвердили як представники Четверного Союзу, так і керівник російської делегації Л.Троцький. Однак переговори затягувалися.

Складність переговорного процесу у Бресті, обстріл столиці солдатами Муравйова, більшовицький заколот на “Арсеналі” змусили Центральну Раду і Генеральний секретаріат зробити рішучі кроки і проголосити на засіданні Малої Ради 9 (22) січня 1918 р. IV Універсал – віховий документ в історії українського народу. УНР була проголошена “самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”.

Відбулася зміна уряду,який відповідно з ІV Універсалом отримав назву Рада народних Міністрів. Замість В.Винниченка головою стає В.Голубович.

У цей період Центральна Рада робила все можливе, щоб на міжнародні арені відмежуватися від більшовицької Росії та її українських сателітів, створити умови для самостійних переговорів з воюючими сторонами і на цій підставі перебороти несприятливу для України ситуацію.

З такими пропозиціями уряд Центральної Ради спочатку звернувся до країн Антанти. З ними велися переговори про визнання, позику, технічну допомогу тощо. Але ніяких офіційних угод підписано не було. Антанта вимагала продовження війни з німцями; відмови від нейтралітету; зміцнення єдиної Росії, як противаги Німеччині.

 

Підписання Брестського мирного договору

Центральна Рада змушена була йти на дипломатичні переговори з Німеччиною і її союзниками, які, у свою чергу, відчували