Національна революція і боротьба за державність у 1917 – 1921 рр.

Сторони обумовили кордони України, встановили дипломатичні відносини, а також визначили військово-економічні зобов'язання. Україна зобов'язалася поставити Німеччині (до кінця липня) 1 млн. т. хліба; 400 млн. яєць; 50 тис. т. живої ваги великої рогатої худоби та ін.

Німеччина і союзники надавали Українівійськову допомогу проти більшовиків; позику в сумі 1 млрд. карб.; озброювали 2 українські дивізії, що формувалися з військовополонених та ін.

Договір також передбачаввстановлення дипломатичних відносин; обмін полоненими; повернення інтернованих; створення у Східній Галичині української автономії тощо.

 

Завершення діяльності Центральної Ради

Улютому–березні 1918 р. війська Німеччини, а згодом і Австро-Угорщини, вступили на територію України. Разом із ними до Києва повернулась Центральна Рада. Та союз з німцями і їх прихід в Україну створили тут складну політичну ситуацію, викликавши розчарування в усіх верствах населення.

Останній період діяльності Центральної Ради пройшов в умовах грубого втручання німців у внутрішні справи України. Чимала частина населення уже не сприймала демократичних перетворень і прагнула утвердження сильної влади. Цього ж хотіли німці та австрійці, які, опираючись на Українську народну громаду (великі землевласники, російська бюрократія), та на військових на чолі з П.Скоропадським, здійснили 29 квітня 1918 р., в день, коли Центральна Рада прийняла проект Конституції УНР, державний переворот.

З поваленням Центральної Ради закінчився перший етап української революції, для якого були характерні сильні і слабкі сторони. Сильними були процеси національного відродження, прагнення широких народних мас до утвердження демократії і державності. До слабких сторін треба віднести відсутність у керівників української революції політичного й державного досвіду; захопленість ідеями автономії і федералізму, політично-культурницькою діяльністю, зволікання із вирішенням нагальних соціально-економічних проблем і розбудовою боєздатного регулярного війська тощо.

 

 

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот.До влади прийшов талановитий царський генерал українського походження П. Скоропадський, що був відомий в Україні як організатор Вільного козацтва.

На політичній карті з'явилося нове політичнеутворення – гетьманська “Українська держава”. Суть перевороту полягала в заміні демократичної форми державного управління авторитарною, здатною зупинити дезорганізацію суспільства, стабілізувати його на основі приватної власності та права.

П. Скоропадський проповідував гармонійне поєднання зусиль всіх класів суспільства: “ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю”.

Вночі 30 квітня 1918 р. під його контроль перейшли всі найважливіші урядові інституції. Тоді ж П. Скоропадський підписав “Грамоту до всього українського народу”. Нею ліквідовувалася Центральна Рада, її уряд, земельні комітети. Українська Народна Республіка перейменовувалася на “Українську державу”. В “Грамоті” було зазначено необхідність побудови нової за формою української держави, яка встановить стабільний політичний лад на засадах приватної власності і зуміє забезпечити національне відродження.

Уся законодавча й виконавча влада до скликання Сейму мала належати гетьманові. Прерогативи його влади були розписані в “Законі про тимчасовий державний устрій України”. Гетьман призначав Отамана (Голову)Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою особою у зовнішньополітичних справах, верховним воєначальником. Він мав право оголошувати амністію, а також воєнний чи особливий стан. Це свідчило, що на зміну демократичній формі управління приходить авторитарна.

Гетьману вдалося сформувати кабінет міністрів, головою якого було призначено Федора Лизогуба - голову земства Полтавської губернії, міністром закордонних справ – Дмитра Дорошенка (історика, який у роки Першої світової війни був генерал-губернатором Галичини та Буковини, а згодом членом Центральної Ради), міністром освіти та мистецтва – кадета Миколу Василенка, міністерство юстиції очолив син П. Чубинського, професор криміналістики Харківського університету М. Чубинський.

Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського.

В Україні була відроджена російська схема територіально – адміністративного устрою: посади губернаторів замінено на губернських і повітових старостів, міську і повітову міліцію замінено на державну варту. Перевибори до органів місцевого самоврядування проводились на підставі майнового цензу.

В Українській Державі було сформовано дієздатний Кабінет міністрів та стабілізовано економічне життя на основі приватної власності; налагоджено фінансову систему; створено державний бюджет; розв'язано проблему залізничного транспорту.

У грошовий обіг запроваджено гривню та засновано низку українських банків. Посилено дисципліну на виробництві, скасовано 8-годинний робочий день.

Для вирішення земельного питання створено Вищу земельну комісію.

Розгорнулося військове будівництво. Було сформовано 60-тисячнурегулярну армію з Головним і Генеральним штабами, офіцерським корпусом і навчальними закладами. Найбоєздатнішими стали окрема Запорізька і Сердюцька дивізії, переформований полк Січових Стрільців, дивізія сірожупанників, також продовжувалася організація загонів Вільного козацтва.

Реорганізовано і зміцнено державний військовий флот. У липні 1918 р. міністерство морських справ ухвалило закони про уніформу і військові прапори українського флоту.

Проводилася активна зовнішньополітична діяльність: із 12 країнами встановлено дипломатичні відносини; розв'язувалося питання Криму; відбувалася демаркація українсько-російського кордону тощо. Уряд Павла Скоропадського розширив міжнародні контакти з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, скандинавськими країнами, Францією, Англією, Росією.

Значних успіхів було досягнуто у