Національна революція і боротьба за державність у 1917 – 1921 рр.

14 листопада відбулася урочиста церемонія відкриття Української академії наук, президентом якої став В. Вернадський. Було також проголошено закон про Українську автокефальну православну церкву.

Водночас розпочався наступ на революційну демократію, була проведена консервативна аграрна реформа, зорієнтована на великих землевласників і буржуазію. Це відштовхнуло від влади селян, національну інтелігенцію, робітників, які розпочали активну боротьбу, як проти німців, так і проти П. Скоропадського.

Але, незважаючи на всі досягнення, бажана стабілізація в Україні не настала. В опозиції до гетьмана виступили дві основні сили: більшовики під прапором відновлення Рад, та національна демократія, головним чином, соціалістичного спрямування, яка прагнула відродження УНР.

Під гаслом боротьби з німецько-австрійською окупацією протягом весни – літа 1918 р. в Україні виникло понад 200 більшовицьких підпільних організацій, груп і осередків. У липні у Москві відбувся І з'їзд Комуністичної партії більшовиків України. КП(б)У сформувалася як складова частина РКП(б), хоч деякі більшовики, наприклад, М. Скрипник, відстоювали ідею самостійності.

Терористичну діяльність розгорнули ліві есери. Від їх рук в Україні загинув німецький фельдмаршал Ейхгорн.

Повстанські загони очолювали представники різних політичних сил: у Київській губернії - лівий есер М. Шинкар, у Чернігівській – більшовик М. Кропив'янський, у Катеринославській, в районі Гуляй-Поля – анархіст “батько” Махно.

У складних внутрішньо – і зовнішньополітичних обставинах гетьман 14 листопада 1918 р. опублікував Грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією. Для виконання цього завдання було створено уряд проросійської орієнтації. Подібні дії ще більше загострили ситуацію в Україні і привели до краху Гетьманщини у грудні 1918 р.

 

 

Утворення Директорії. Відродження УНР.

Восени 1918 р. в умовах загострення кризи, активізували свою діяльність українські політичні партії. Ще в серпні 1918 р. вони організували Український національний союз (УНС), головою якого став В. Винниченко. На базі УНС для боротьби з гетьманом 13/14 листопада у Києві була утворена Директорія (В. Винниченко – голова, С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, О. Андрієвський). Вона звернулася до населення із відозвою підніматися на боротьбу проти режиму П. Скоропадського.

15 листопада Директорія розпочала збройне повстання. На бік повстанців переходили війська гетьмана, їх армія поповнювалась селянськими загонами. Розгортанню наступу сприяло невтручання німецьких військ.

Після підписання 17 листопада 1918 р. угоди між Директорією та німцями, останні дотримувалися нейтралітету. Заручившись підтримкою у Білій Церкві корпусу Січових Стрільців на чолі з Є.Коновальцем, війська Директорії 18 листопада 1918 р. в бою під Мотовилівкою (за 30 км від Києва) завдали поразки гетьманським частинам.

На початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. 14 грудня 1918 р. вона вступила до Києва. Наступного дня (15 грудня) Рада Міністрів Української держави відмовляється від влади на користь Директорії, яка фактично перетворюється в уряд відроджуваної Української Народної Республіки.

Згідно домовленостей, Директорія після перемоги повинна була скласти свої повноваження. Але, відновивши Українську Народну Республіку, вона відмовилась від передачі влади Центральній Раді, мотивуючи це тим, що остання скомпрометувала себе і втратила підтримку народних мас.

26 грудня 1918 р. Директорія прийняла Декларацію, в якій проголосила себе тимчасовою революційною верховною владою. Згідно Декларації розпускались органи місцевого самоврядування, скасовувалися всі закони і постанови гетьманщини. Водночас відновлюється республіканська форма правління, призначається Рада Народних Міністрів на чолі з соціал-демократом В. Чехівським (згодом уряди очолювали С. Остапенко, Б. Мартос, І. Мазепа, В. Прокопович; у квітні 1919 р. 3-й уряд Директорії під керівництвом Б. Мартоса було сформовано у Рівному).

В основу розбудови країни було покладено так званий трудовий принцип, згідно з яким влада на місцях мала належати трудовим радам робітників та інтелігенції.

Лідер Директорії В. Винниченко на Державній нараді 16 січня 1919 р. визначив курс державного будівництва. Серед основних його напрямків були: 

а) скликання Трудового конгресу; 

б) встановлення диктатури пролетаріату у вигляді Рад.

Питання диктатури викликало суперечки між багатьма політичними і військовими діячами УНР. С. Петлюра висловився і проти диктатури, і проти влади Рад. Більшість підтримала скликання Трудового конгресу.

Політичні розбіжності, що мали місце на початку діяльності Директорії, особливо між її лідерами В. Винниченком і С. Петлюрою, відсутність єдиних поглядів у політичних партіях, а також національний і соціальний максималізм Директорії наприкінці 1918 р. – на початку 1919 р. викликали значні труднощі і проблеми у житті країни у майбутньому.

 

Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР). Акт злуки

Західноукраїнська Народна Республіка народилася внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії і майже відразу зазнала польської аґресії. У Львові у ніч з 31 жовтня на 1 листопада1918 р. відбулося революційне повстання, через декілька днів офіційно було проголошено ЗУНР.

13 листопада 1918 р. Українська Народна Рада прийняла Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорщини; було визначено склад Державного секретаріату (уряду) на чолі з головою К. Левицьким; герб країни – золотий лев на