Нація та націоналізм

Розрізняють наступні варіанти етнорозмежувальних процесів:

1. Етнічна парціація (лат. pars, paris – частина, окремий) – процес поділу одного етносу на кілька частин, кожна з яких набуває власної етнічності.
2. Етнічна сепарація (лат. separarus – розсіяний) – процес відокремлення від етносу якоїсь його частини, що згодом розвивається в етнос.
3. Етнічна дисперсизація (лат. dispersus – розсіяний) – процес відокремлення від етносу окремих його частин, котрі не набувають властивостей самостійних етносів, залишаючись субетносами або етнографічними групами.

Подібні процеси мали місце в давні, середньовічні та нові часи. На сучасному етапі розмежувальні процеси спостерігаємо в політичних націях Західної Європи. Так, в Іспанії діє організація ЕТА («Батьківщина і воля басків»), що заснована в 1959 р. з метою створення баскської державності. Суспільно-політичним центром басків є м. Більбао. У Великій Британії впродовж віків за возз’єднання з Ірландією ведуть боротьбу ірландці-католики. Шотландці та валлійці мають власні парламенти та політичні партії. В Бельгії істотним сепараційним аспектом є діяльність валлонських та фламандських політичних партій. В Нідерландах політичну активність проявляють фризи. В Норвегії, Швеції та Фінляндії суспільно-політичну активність проявляють саамі.

 

 

Аналіз результатів перепису населення 1989 р. на Закарпатті засвідчив переважне проживання українського населення, яке становило 976769 чол. (78, 41% всього населення). Представники етнонаціональних меншин краю проживали в містах області. Найбільш урбанізованими виявились євреї (93, 6%), росіяни (87, 2%), білоруси (83%), словаки (86%), менше цигани (62, 2%). Переважно сільськими жителями були румуни (82, 3%), угорці (62, 3%), українці (61, 6%) та німці (55, 5%). Загалом сільське населення на 97, 8% складалось із українців, угорців та румунів. В таких умовах теза про поліетнічність та багатонаціональність Закарпаття (проживання біля 100 національностей), що набула пропагандистського змісту не відповідає дійсності. Адже представники 9-ти вище перерахованих спільнот у сукупності складають 99, 6% населення краю.

Етнічна самоідентифікація переважно ототожнювалась із мовною ідентичністю. Так, 96, 5% всього населення області вважали рідною мову своєї національності. Серед українців – 98, 4% вважали рідною мовою – українську; серед угорців – 97, 2%; серед росіян – 95, 8%. Серед румунів краю – 28964 чол. із 29485 задекларували, що їхньою рідною мовою є румунська. Мовна асиміляція була характерною для циган, словаків, євреїв, білорусів краю. Для них було характерним визнання рідною мови інших етнічних спільнот (переважно російської та угорської). Так, із 12131 представників циганського етносу – тільки 2491 чол. вказали, що їхньою рідною мовою є циганська. Значне число – 7973 чол. вказали на рідну угорську мову. А серед словаків краю тільки близько 1/3 (2555 чол.) визнали своєю рідною мовою словацьку. Це засвідчує труднощі певних спільнот у збереженні етноідентичності та примордіальну сутність етносів, опірність асиміляційним процесам та русифікації, що насаджувалась серед українців та національних меншин краю.

Протягом 1989-2001 рр. наявна кількість постійного населення області зростала. Цьому сприяла порівняно висока народжуваність в сільській місцевості краю та приплив іммігрантів із інших регіонів України та держав колишнього СРСР. Втім, процеси природного приросту населення краю були нерівномірними. Значні депопуляційні процеси проявлялись в Берегівському районі. В містах краю природний приріст був досить низьким.

Якщо перепис населення 1989 р. зафіксував 1252, 3 тис. чол., то перший Всеукраїнський перепис 2001 р. – 1258, 3 тис. чол. наявного населення в краї. Значною мірою до цього спричинились еміграційні процеси в середовищі українців та етнонаціональних меншин області.

Статистичні дані засвідчують, що з 1994 р. міграційна активність охопила всі етнонаціональні спільноти краю. З одного боку, українське населення збільшувалось за рахунок природного приросту в сільській місцевості та емігрантів-українців з інших регіонів України та країн СНД. З іншого, зменшувалось постійне число українців через трудову еміграцію та виїзд на постійне місце проживання за кордон.

Показовим є «етнічне обличчя» еміграції. Зокрема, дані статистики ілюструють високі показники еміграції угорців до Угорщини, євреїв в Ізраїль та США, німців до Німеччини, росіян до Російської Федерації. Так в 1995 р. із числа емігрантів в Російську Федерацію емігрувало 85, 6% росіян, угорців – в Угорщину 85, 4%, німців в Німеччину – 86, 4%, євреїв в Ізраїль – 79, 7%. Тоді як із 54 румунів краю жоден не емігрував до Румунії. Із числа прибулих в 1995 р. до Закарпаття відсоток українців становив 62%, росіян – 23, 7%, угорців – 2, 6%, румунів – 2, 4%, словаків – 0, 6%. Характерно, що частка прибулих іммігрантів, що народились безпосередньо в Україні становила 71, 2%. Це дає підстави твердити про своєрідний паритет «етнічного обличчя» і соціально-економічних мотивацій еміграційних потоків Закарпаття. Втім, у другій половині 90-х рр. етнічна еміграція перестає домінувати. Збільшуються потоки емігрантів-заробітчан та виїзд на постійне місце проживання за кордон переважно українців.

Аналіз перепису населення 2001 р. засвідчив збільшення чисельності українців (80, 5% населення краю), румунів (2, 6%), циган (1, 1%). Через еміграційні потоки зменшилась кількість угорців (12, 1%), росіян (2, 5%), словаків (0, 5%), білорусів (0, 1%), євреїв (0, 04%). Ситуативно вигідною виявилась німецька етнонаціональна ідентичність. Кількість німців збільшилась і склала на момент перепису 3582