Нація та націоналізм

 

 

 Етнічні процеси на Закарпатті протягом 1989-2001 рр. пройшли складну етнополітичну еволюцію. В часи трансформаційного періоду 1989-1991 рр. в області розгорнулась протидія та боротьба таборів національно-демократичної еліти та владної командно-адміністративної системи. Національно-демократичні сили пропагували серед широкого кола громадськості краю ідею згуртування задля досягнення незалежності України. Ця лінія найбільш чітко проявилась у активній діяльності обласних осередків Народного Руху України за перебудову, УРП, екологічної організації «Зелений світ», товариства «Меморіал», патріотично налаштованого духовенства Української греко-католицької церкви, студентської молоді краю.

Тільки в 1990 р. в області відбулось більше 40 мітингів. Архівні документи ілюструють упереджені дії обласної влади з метою недопущення об’єднання української патріотичної сили («Орієнтувальний матеріал членам і кандидатам в члени обкому Компартії України, членам ревізійної комісії обласної парторганізації. Про ставлення до ідеї створення «Народного руху України за перебудову (НРУ) «, «Про план практичних дій відділів обкому партії у зв’язку з установчим з’їздом Народного Руху України за перебудову» та ін.). Створення низки громадських організацій краю, насамперед крайової «Просвіти», масовий вихід із лав КПУ, центробіжні події в СРСР спричинились до краху радянської командно-адміністративної системи в області.

Епіцентром етнополітичних баталій на Закарпатті 1990-1992 рр. стала обласна Рада народних депутатів. Утворена в Раді група “Демократична платформа” активно вступала в дискусії з приводу автономії та самоврядності краю. Події кінця вересня та початку жовтня 1991 р. в м. Ужгороді мали виражений характер протистояння українських патріотичних та неокомуністичних автономістичних таборів. Створені русинські організації (товариство карпатських русинів, товариство православних імені Кирила і Мефодія, Підкарпатська республіканська партія), Демократична ліга національностей та Асоціація нерадикальних демократів активно пропагували ідеологію окремішності закарпатців, перспективу самоврядності і т. п. Це спричинило згуртування національно-патріотичних сил в Українську Народну Раду Закарпаття (УНРЗ).

Підтримка частиною населення Закарпаття ідеї “самоврядної адміністративної території” на референдумі 1 грудня 1991 р. спричинила посилення домагання обласною владою ширших сфер політико-економічного впливу в рамках автономістських прагнень. Згодом вона перетворилась у потребу вільної економічної зони, участі області в проекті Карпатського Єврорегіону і т. ін. В умовах першого десятиліття державної незалежності України (1991-2001 рр.) тільки зважена державна етнополітика, патріотична позиція українських сил краю завадили реалізаціям партикулярних амбіцій владної неокомуністичної еліти.

Політичне русинство на Закарпатті, що проявляло активність до середини 90-х рр. зазнало фіаско через радикалізацію діяльності русинських товариств, створення Тимчасового уряду Підкарпатської Русі, «діяльність» Підкарпатської республіканської партії. Воно засуджене міжнародними конгресами русинів. Діяльність русинських організацій краю, зокрема товариства підкарпатських русинів, поступово відмежувалась від політичних гасел, спрямовуючи власну роботу в етнокультурну сферу.

Етнополітичний розвиток краю в умовах незалежності був позначений також певним загостренням відносин українських та угорських громадських організацій з приводу встановлення пам’ятного знаку на Верецькому перевалі. В останні роки через суперечки між обласним осередком СДПУ (о) та обласною владою загострились відносини між Закарпатською облдержадміністрацією та райдержадміністрацією Берегівщини. Ці суперечки інколи розцінювались як міжетнічні протиріччя. В ході політичного протистояння в краї 2000-2001 рр. фіксувались також прояви антисемітських лозунгів. Не дивлячись на окремі випадки, реалії етнополітичного життя та етнополітична ситуація на Закарпатті була регульованою в межах державного правового поля.

 

 

 

- Товариство угорської культури Закарпаття (1993) ;

- Товариство угорської інтелігенції Закарпаття (1993) ;

- Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство (1996) ;

- Закарпатське угорськомовне наукове товариство (1993) ;

- спілка угорських журналістів Закарпаття (1998) ;

- спілка угорських бібліотекарів Закарпаття (1994) ;

- Закарпатське угорське товариство працівників охорони здоров’я (1996) та ін.

соціально-культурне товариство румунів Закарпаття ім. Кошбука (1994) ;

соціально-культурне товариство румунів Закарпаття ім. Іона Мігалі де Апша (1999) ;

Закарпатська обласна спілка “Дачія” (2000) ;

Товариство румунської молоді “Міхай Емінеску” (2003) ;

товариство російської культури “Русский Дом” (1993) ;

закарпатське відділення ВО “Руський рух України” (1999).

обласна культуно-освітня організація “Матіца Словенска на Закарпатті” (1994) ;

товариство словаків Закарпаття ім. Л. Штура (1997) ;

обласне товариство словацької інтелігенції (2000) ;

закарпатське обласне культурно-просвітнє товариство словацьбких жінок “Довіра” (1999).

Закарпатське обласне товариство німців “Відродження” (1994) ;

Закаорпатська обласна організація “Німці Закарпаття” (2000).

культурно-просвітнє товариство циган “Романі Яг” (1993) ;

товариство циган Закарпаття “Рома” (1993) ;

закарпатське обласне товариство циган “Амаро Дром” (1995) ;

культурне товариство циган Закарпаття “Ром сом” (1997) ;

товариство музичної культури циган Закарпаття “Лаутарі” (1998) ;

культурне товариство по захисту інтересів угорських ромів Закарпаття “Унг-ромен” (1999) ;

закарпатське молодіжне товариство циган “Амаро Дром-Терненгеро” (1995) ;

закарпатське обласне культурно-просвітнє ромських жінок “Терне чая по нево дром” (1999) ;

закарпатське обласне єврейське культурно-освітнє товариство (1993) ;

товариство угорськомовних євреїв Закарпаття (2001).

закарпатське обласне культурне товариство білорусів “Сябри” (1999) ;

товариство польської культури Закарпаття (1995) ;

закарпатський осередок Спілки польських вчених (2001) ;

Ужгородська спілка чеської культури ім. Яна Амоса Коменського (1995) ;

товариство вірменської культури “Арарат” (1996) ;

регіональна організація Конресу Азербайджанців України (2000) ;

товариство греків Закарпаття “Еллада” (2004).

Общество підкарпатських русинів (1997) ;

культурологічне товариство ім. А. Духновича

товариство ім. Кирила і Мефодія;

науково-освітнє товариство (1997) ;

Союз русинських писателів.

Участь національно-культурних товариств Закарпаття в суспільно-політичному житті зводиться до наступних позицій:

лідери національно-культурних організацій координують свої дії з Закарпатською ОДА; зокрема, діє “круглий стіл”, де з главою ОДА лідери організацій окреслюють контури діяльності своїх структур; організації подають щорічні звіти своєї діяльності відділу у справах національностей та міграції ОДА;

від імені лідерів громадських оганізацій нацменшин влада зазвичай “пакетно” (від всіх національно-культурних організацій області) підтримує кандидата від влади або ж провладну політичну структуру (В. Янукович, блок політичних сил “За Єдину Україну”, “Злагода”) ;

товариства активно беруть участь у виборчому процесі (парламентські вибори, вибори Президента, регіональні та муніципальні вибори), особливо це стосується “національних” округів на Берегівщині та Ужгородщині (обрання депутата парламенту від угорців краю) і “віртуального” (фактично розпорошеного) румуномовного ареалу Рахівщини та Тячівщини (протистояння на парламентських виборах українця Климпуша та румуна Йовдія) ;

лідери товариств виступали (-ють) як депутати різних рівнів влади (Ш. Фодо, М. Товт, М. Ковач, І. Гайдош, Й. Адам, В. Марина, І. Туряниця, Є. Жупан та ін.) ;

товариства взаємодіють із органами влади при налагодженні співпраці з Угорщиною, Польщею, Словаччиною, Румунією, Німеччиною, Росією та ін. державами.

Висновок. Поряд із утвердженням національної української ідеї на Закарпатті протягом періоду незалежності фактично побудована модель громадянського супільства через вагому презентацію національно-культурних організацій меншин. Створення рідномовної системи освіти, чисельних культурно-мистецьких заходів етнонаціонального змісту сприяло формуванню іміджу Закарпаття, де проходили чисельні фестивалі, конкурси, зустрічей єднання тощо. Ці показники високо оцінено й на міжнародному рівні. Найбільш вагоме значення в цьому аспекті має Центр культур національних меншин Закарпаття (створений 1999 р.), діяльність якого оптимізувала пошуки спільної діяльності національно-культурних товариств краю.

 

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походоження й поширення націоналізму. Друге, перероблене видання. – К. : Критика, 2001. – 272 с.
2. Етнополітика в Україні. Документи і матеріали. -К., 1998.
3. Етнополітична карта світу XXI століття / Жук П., Мазур Н., Соломонюк Р., Турчак Р. – Тернопіль: Мандрівець, 2000. – 240 с.
4. Етнополітичний розвиток України: досвід, проблеми, перспективи / Ю. Шаповал (керівник авт. кол.) та ін. – К. : Інститут національних відносин і політології НАН України, 1997. – 212 с.
5. Зан М. Етнополітична ситуація на Закарпатті 1989-1991 років (воля народу чи протистояння еліт?) // Carpatica-Карпатика. Випуск – 16. Політичні партії і вибори в Україні та країнах Центральної і Південно-Східної Європи. – Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2002. – С. 140-166.
6. Зан М. Угорці Закарпаття (епізод етнополітичних процесів поч. 90-х рр. XX ст.) // Carpatica-Карпатика. Випуск – 18. Історія, політологія, культура: минуле і сучасне. – Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2002. – С. 222-236.
7. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К. : Либідь, 1999. – 352 с.
8. Кулик В. Український націоналізм у незалежній Україні. – К. : НаУКМА, 1999. – 64 с.
9. Майборода О. “Політичне русинство”. Закарпатська версія периферійного націоналізму. – К. : НаУКМА, 1999. – 25 с.
10. Майборода О. Російський націоналізм в Україні (1991-1998 р. р.). – К. : НаУКМА, 1999. – 28 с.
11. Мала енциклопедія етнодержавознавства. -К., 1996.
12. Мигович І. І., Макара М. П. Закарпатський соціум: етнологічний аспект. – Ужгород: Патент, 2000. – 160 с.
13. Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. – К., 2002. – 272 с.
14. Націоналізм: Антологія / Упорядники О. Проценко, В. Лісовий. – К. : Смолоскип, 2000. – 869 с.
15. Національна ідентичність: Хрестоматія / Упоряд. Т. С. Воропай. – Харків: Крок, 2002. – 316 с.
16. Основи етнодержавознавства. Підручник /За ред. Ю. Римаренка. -К., 1997.
17. Тишков В. А. Реквием по этносу: Исследования по социально-культурной антропологии / В. А. Тишков; Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая. – М. : Наука, 2003. – 544 с.
18. Тишков В. Забыть о нации (постнационалистическое понимание национализма) // Этнографическое обозрение. – 1998. – № 5. – С. 3-26.
19. Хобсбаум Эрик. Нации и национализм после 1780 года / Пер. с англ. – СПб. : Алетейя, 1998. – 306 с.
20. Шпорлюк Р. Імперія та нації: з історичного досвіду України, Росії, Польщі та Білорусії. – К. : Дух і Літера, 2000. – 354 с.