Надмірний стрес на роботі

Наприклад, самі по собі неушкоджена шкіра й слизуваті оболонки є досить міцним захистом від багатьох збудників інфекційних захворювань.

У нормі існування звичайних нехвороботворних мікроорганізмів на шкірі, у кишечнику, у ротовій порожнині й на слизуватих оболонках створює такі умови, які перешкоджають розвитку, а отже, і шкідливому впливу хвороботворних агентів. При порушенні цієї рівноваги (дисбактеріозі) або впливі великої кількості інфекційного агента відбувається «прорив» захисного фактора, що приводить до інфікування (зараженню) і розвитку інфекційного процесу.

Необхідно сказати й про такі механізми неспецифічного захисту організму пристосувального характеру, як забезпечення загибелі мікроорганізмів при потраплянні їх у кров, слину, слізну рідину за рахунок наявності в цих середовищах білкових речовин, які ушкоджують хвороботворні агенти.

Деякі фізіологічні акти життєдіяльності людини, такі як відкашлювання мокротиння, чхання, сечовипускання, відпадання поверхневого шару шкіри та ін., також відіграють захисну роль, тому що при цьому відбувається механічне видалення мікробів, які потрапили в організм.

Специфічна несприйнятливість до інфекційних хвороб забезпечується діяльністю імунної системи, представленої постійно циркулюючими в крові й лімфі клітинами (лімфоцитами) і особливими клітинними угрупованнями – органами, розкиданими по всьому тілу (лімфатичні вузли, мигдалини, селезінка, лимфоїдні утворення в кишечнику тощо).

Імунна система є універсальним механізмом захисту від чужорідних (невластивих організму людини) білкових, полісахаридних, жирових і колоїдних речовин. З таких речовин, зокрема, складаються й хвороботворні агенти. Ці речовини прийнято називати антигенами. У відповідь на дію антигенів імунна система виробляє антитіла – спеціальні білкові речовини проти антигенів. Антитіла представлені імуноглобулінами й виробляються лімфоцитами. Важливо, що специфічність антитіл дуже висока, тобто на певний антиген утворюються тільки властиві йому антитіла. У випадку зустрічі антигену й антитіла відбувається блокування дії першого за механізмом складної опосередкованої взаємодієї багатьох речовин і клітин тканин організму людини.

Крім того, основною умовою існування організму є його здатність забезпечувати гомеостаз, тобто постійність внутрішнього середовища. Незважаючи на безперервні рівні зміни довкілля, організм утримує в певних межах не тільки біологічні константи крові, лімфи і тканинної рідини, а й фізіологічні функції (кровообіг, терморегуляцію, дихання, обмін речовин), допускаючи коливання цих показників у вузькому діапазоні. Різноманітні комбінації регулювальних, координувальних і коректувальних гомеостатичних реакцій, які здійснюються з участю нервових, ендокринних і обмінних факторів, створюючи оптимальні умови для існування організму за дії не тільки помірних, але й надпорогових подразників.

Такі реакції називаються пристосувальними або адаптаційними. Вони спрямовані на виживання та відновлення клітин і тканин у незвичних умовах існування. Проте, надто сильний подразник може привести клітину до загибелі ще до настання адаптації або ж за умови її зриву.

У таких випадках корекція порушеного гомеостазу здійснюється шляхом компенсації, тобто заміщення функцій. Незважаючи на деяку різницю між пристосуванням і компенсацією, їх часто об’єднують терміном “компенсаторно-пристосувальні реакції”.

Сукупність цих реакцій можна поділити на 2 групи: специфічні й неспецифічні. Перші представлені реакціями “антиген-антитіло”, які ми вже розглянули, а неспецифічні реакції поділяють на 2 групи:

функціональні й морфологічні. До них належать рефлекторні реакції (затримка дихання, блювання), гарячка, фагоцитоз, активізація та інші.

Морфологічними реакціями є гіпертрофія, гіперплазія, організація.

Гіпертрофія – це збільшення об’єму клітини, тканини чи органа за рахунок розмноженні клітин та збільшення кількості їй розмірів внутрішньоклітинних ультраструктур. Розрізняють справжню і несправжню гіпертрофію. Перша характеризується збільшенням об’єму за рахунок функціональних структур, друга за рахунок опірних тканин (сполучної або жирової)

Організація – захисно-пристосований процес, спрямований на обмежування і заміщення грануляційною тканиною вогнищ, крововиливу. Суть її зводиться до формування сполучної тканини при загоюванні ранових і виразкових дефектів, заміна сполучною тканиною ділянок змертвіння.

До захисно-компенсаторних процесів в організмі людини відносяться стрес, гарячка, біль.

Нервова система зазнає все більших випробувань які викликані зростаючими вимогами, що пов’язані з напруженим темпом сучасного життя, потоком інформації, тому вона часто неспроможна витримати таке навантаження. При цьому виникають порушення адаптивної діяльності організму. Особливим функціональним станом що викликається екстремальним впливом і несе в собі загрозу фізичному і психічному благополуччю та існуванню людини є стрес.

Стрес виникає як реакція організму охоплюючи комплекс змін на рівні поведінки вегетативному, гуморальному, біохімічному і психічному, включаючи суб’єктивні емоційні переживання. Біологічна функція стресу – адаптаційна. Він призначений для захисту організму від загрозливих, руйнівних впливів як фізичних так і психічних. Стрес – нормальне явище здорового організму. Він сприяє мобілізації індивідуальних захисних сил для виявлення труднощів, що виникають. Це захисний механізм біологічної системи.

Загальний адаптаційний синдром (ЗАС) або синдром біологічного стресу вперше був описаний в 1936 році видатним вченим Гансом Сельє. Він перший звернув увагу, що перші прояви різноманітних інфекцій однакові (слабкість, підвищена температура, зниження апетиту) і тільки через декілька днів з’являється характерна картина захворювання.

Спочатку цей неспецифічний синдром характеризувався морфологічними і функціональними змінами що отримали назву «тріади»:

збільшення і підвищення активності наднирників;

зменшення вилогової залози і лімфатичних вузлів;

точкові крововиливи і виразки у слизовій оболонці шлунка і кишечника.

Під час постійного впливу факторів, що викликають стрес «тріада» стресу змінюється. У фізіологічному механізмі стресу велике значення мають зв’язки гіпоталамусу і