Надмірний стрес на роботі

Штучне зниження температури без дії на основну причину хвороби як правило не приносить користі хворому, хоча може й покращувати його самопочуття. Тривале призначення жарознижуючих препаратів може навіть погіршити стан хворого. Штучно викликану лихоманку іноді використовують для лікування деяких захворювань (бронхіальної астми, деяких психічних хвороб).

Особливості лихоманки залежить від стану центральної нервової системи хворого, його віку, стану харчування, отриманих медикаментів. Температурна крива при деяких хворобах є характерною, може навіть допомогти поставити діагноз. Гарячка (лихоманка) частіше за все виникає при інфекційних захворюваннях під впливом продуктів обміном мікробів та вірусів і їх розпаду в організмі. Лихоманку можуть викликати продукти розпаду чужорідних білків (іноді сироваток, вакцин), які вводять в організм, обминаючи кишківник, а також продукти, які утворюються при ушкодженні та розпадів клітин та тканин організму (внутрішні кровотечі, тривале стискання тканин та інші.). лихоманка може супроводжувати багато станів інфекційного походження.

Гарячка вважається пристосувальною реакцією організму. Нормальною є температура 36-36, 80С (у 75% здорових людей температура може бути нижчою 360С, у 2, 5% – вище 370).

При вимірювані в порожнинах температура є на 0, 5-0, 80С вищою. Максимальною вона є о 12-16 год., мінімальною коло 4-й год. ранку. Падіння температури нижче 280С і вище 430С є як правило смертельною. Набільш чутливими до зміни температури є нервові клітини.

Зниження температури найчастіше спостерігається при отуєннях деякими речовинами (алкоголь, ефір, нікотин, фосфор), при тривалому голодуванні та при деяких хворобах нервової системи. Розрізняють по ступенях підйому температуру. Субфебрильну 37-380С, фебрильна (помірну) 38-390С, високу 39-400С, надвисоку – вище 400.

 

 

Під психопатіями або розладами особистості розуміють стійкі аномалії особи, що характеризуються дисгармонією емоційно-вольової сфери та своєрідним, переважно афективним мисленням. Психопатичні особливості проявляються в дитинстві або юності і без значних змін зберігаються протягом усього життя. Вони охоплюють всю особу, визначають її структуру і, звичайно, перешкоджають повноцінному пристосуванню особи до навколишнього середовища, ускладнюють її адаптацію.

Психопатія – це незвичайний, аномальний характер. Його походження залишається недостатньо з'ясованим. Існують три основних погляди на це питання. Згідно з першим, психопатію вважають вродженим стражданням. Відповідно до другого, спотворення характеру формуються протягом життя людини під впливом несприятливих факторів мікросередовища й умов виховання. Прихильники третього розглядають походження психопатій як результат взаємодії вроджених і діючих у ранні роки розвитку особи факторів. За особливостями походження О. В. Кербіков поділяв психопатів на ядерні – вроджені, конституціональні, тобто зумовлені особливостями загальної тіло будови, краєві, котрі формуються внаслідок несприятливих впливів середовища та органічні, що виникають після перенесених в дитинстві та в юності різних захворювань. Формування психопатій відбувається до кінця пубертатного перехідного періоду, до того часу, коли завершується розвиток характеру людини.

За клінічними особливостями, з урахуванням найбільш виразних аномальних рис характеру, виокремлюють кілька варіантів психопатій: збудливого типу (кола) ; істеричного типу; параноїдального типу; гальмівні; шизоїдного типу; нестійкі або т. зв. (мозаїчні).

Динаміка психопатій (розладів особистості) принципово відрізняється від перебігу психічних захворювань, при яких зміни клінічної картини визначаються стадіями й формами перебігу хвороби. При психопатіях основною є чутливість особистості до зовнішніх психогенних і стресових факторів, а також залежність проявів особистісних аномалій від вікових кризів. Тому періодами підвищеного ризику загострення й більш яскравого виявлення патологічних характерологічних особливостей є пубертатний і клімактеричний періоди.

У пубертатному віці, по суті, відбувається виявлення й формування більшості форм аномалій особистості, в інволюційному – спочатку загострення, а потім, у міру наростання атеросклеротичних змін психіки, нівелювання психопатичних структур особистості. Разом з тим різні форми психопатій проявляють певні закономірності у своєму формуванні.

Найбільш рано (препубертатному і пубертатному періодах) виявляються істеричні і збудливі психопатії, структурування яких закінчується до 20 років. Патологічно замкнуті, істеричні та шизоїдні види психопатій на ранніх етапах проявляються клінічно незавершеними формами й остаточно формуються до 20-22 років.

Найбільше пізно клінічно окресленими синдромокомплексами формуються параноїдальні розладу особистості (26-27 років). У старшому віці у ряду осіб, завдяки механізмам адаптації, виробляються вторинні особистісні особливості, які дозволяють компенсувати порушення поведінки, і наступає відносна стабільність розладів особистості. У силу цих обставин має місце відносно рідка выяв-ляемость психопатій. Такі особистості здебільшого сприймаються в очах навколишніх як люди з «поганим, важким» характером.

Однак підвищена чутливість аномальних особистостей до психогенних ситуацій проявляється протягом всього їх життя. Особливі форми реагування на психогенію проявляються у вигляді психопатичних реакцій і станів декомпенсацій. Психопатичні реакції в одних випадках виражаються в гострих афективних розрядах або реакціях, коли афект розряджається на випадкових осіб, що попадають у поле зору людини з такими порушеннями. У структурі таких реакцій часто на перший план виступає зв'язок форм реагування з аномальними особистісними особливостями. Так, збудливі психопати схильні до злісних, агресивних реакцій з нанесенням собі самоушкоджень, істеричні особистості – до театральних формам реагування з риданнями, відчуттями спазмів у горлі, появою тимчасових моторних порушень. У параноїдальних особистостей легко виникають надцінні ідеї різного змісту. Несподівані брутальні форми реагування можливі в астенічних і психостенічних особистостей.

Стани декомпенсацій при розладах особистості виникають, здебільшого, в умовах пролонгованих психогеній і виражаються у загостренні особистісних особливостей, коли відбувається збій компенсаторних механізмів. Вторинні (факультативні) риси відступають на другий план, і оголюється первинна структура особистості.

У клінічній картині декомпенсаційних розладів нерідко мають місце й психогенні розлади у вигляді слізливості, порушень сну, зниженого фону настрою, метушливості, зниження працездатності. Стани декомпенсації можуть мати різний ступінь виразності. У такі періоди, як правило, більш чітко виступають явища соціальної дезадаптації (часта зміна роботи, розпад сім’ї, алкоголізація, серія конфліктів із з'ясуванням відносин).

Частота психіатричних реакцій і декомпенсацій та їх виразність визначають загальну динаміку психостенії і свідчать про глибину психопатій. Наявність динамічних порушень у структурі психопатій, їх клінічне оформлення і глибина мають важливе значення при експертній оцінці стану осіб з розладами особистості і поведінки.

 

Зейгарник Б. В. Патопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. заведений. – М. : Издательский центр «Академия», 2003. – С. 73-100

Клиническая психиатрия / Под ред. профессора Н. Е. Бачерикова. – К. Здоровья, 1989. – С. 54-58

Левченко И. Ю. Патопсихология: Теория и практика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М. : Издательский центр «Акадкмия», 2000. – 232 с.

Середина Н. В., Шкуренко Д. А. Основы медицинской психологии: общая, клиническая, патопсихология / Серия «Учебники, ученые пособия». – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. – 512 с.

Справочник по психиатрии / Под ред. А. В. Снежневского. – М. : Медицина, 1985. – 416 с.