+3 8(066) 185-39-18
fможуть хворіти й люди, заражаючись від тварин (чума, сказ, бруцельоз, сап тощо), з агрономії – основні відомості про вирощування рослин, розведення тварин, організацію виробництва, збереження і первинну переробку сільськогосподарської продукції, з метеорології – знання про небесні явища, пов'язані з передбаченням погоди, з ботаніки – обізнаність з видами й назвами рослин навколишньої місцевості, з будовою, життєдіяльністю і розвитком рослин, їхніми властивостями і лікувальними можливостями, з зоології – основні відомості про навколишній тваринний світ, з зоотехніки – відомості про розведення, годування, утримання й правильне використання свійських тварин, з домоведення – проведення домашнього господарства [13, с. 109].
Народна дидактика свято береже й передає з покоління в покоління відомості з історії, пов'язані з найвизначнішими подіями в історії народу, дбає, щоб молодь пам'ятала видатних синів і дочок своєї країни, знала, про героїчних борців за народну справу, за світлу долю трудящих. У поле зору її потрапляють і певні моменти суспільствознавства – орієнтування в державному устрої, законодавстві, суспільних процесах, структурі й становищі класів, класовій боротьбі в суспільстві. Вона забезпечує також і певне знання географії. Це виражається в привчанні дітей орієнтуватися в сторонах і частинах світу, запам'ятовуванні назв місцевого та навколишніх населених пунктів, річок, гір, озер, морів, океанів, частин світу, великих міст, адміністративних одиниць і культурних центрів, у представленні деяких відомостей з народної топоніміки, насамперед тих, що стосуються походження назви рідного села чи міста.
Поява на світ дітей примушувала батьків, а також усіх інших членів родини до піклування про малят, уводила у світ дитячої психології і народної педагогічної мудрості. Потреби господарської діяльності й розумового розвитку людини ставили перед фактом необхідності елементарної фізико-математичної підготовки. Тому в зміст народної дидактики входила передача здобутих емпіричним шляхом у середовищі трудящих відомостей про властивості тіл і взаємодію між ними, опір матеріалів, механічні дії, про народні способи лічби, математичні дії, своєрідні міри довжини, площ, об'ємів, ємкостей [7, с. 90].
Одвічне прагнення пізнати навколишній світ, найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення дали поштовх для зародження і розвитку роздумів про сенс життя, роль і місце в ньому людини, які знайшли своє відображення в народній філософії та влилися в зміст народної дидактики. Завдяки цьому в кожної дитини вже змалку вироблявся певний погляд на світ і місце в ньому, відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення до навколишніх подій, явищ, вчинків людей [22, с. 106].
Непорушною часткою змісту народної дидактики стало прилучення дітей до фізичної культури та народного мистецтва – народних музики і співу, танцю, малювання, вишивання, ліплення, аплікації, а також народних свят, обрядів, уведення у світ народних традицій.
Як бачимо, народна дидактика своїм змістом спрямована на те, щоб дати кожному індивідууму певну суму знань, виробити найпотрібніші в житті практичні та інтелектуальні вміння і навички, які охоплювали б тією чи іншою мірою основні види діяльності людини – навчальну, виробничо-трудову, сімейно-побутову, суспільно-громадську. Зміст розумової освіти в народній дидактиці диктується насущними життєвими потребами трудової діяльності людини. При цьому велика увага звертається на тренування розуму, вироблення творчих нахилів і розвиток природних здібностей особистості. «Людей питай, а свій розум май», – цими словами народна дидактика спонукає кожного до творчих пошукових дій розуму. А справді демократична ідея про трудову діяльність за нахилами й здібностями – «сродну працю», геніально підмічена в педагогічній мудрості трудящих Г. С Сковородою, вийшла в народній дидактиці на одне з чільних місць [33, с. 53].
Характеристика змісту народної дидактики була б неповною, якби ми не виділили ще один надзвичайно важливий аспект – виховуваність навчання. «Освічений дикун у сто разів страшніший від неосвіченого», – застерігає народ-педагог і закликає, щоб той, хто вчиться, одночасно ще й виховувався. Навчання в народній дидактиці має виховний характер. Народна дидактика вважає справжнім тільки таке навчання, яке прищеплює вироблені в середовищі трудових мас норми ставлення до навколишнього світу, до людей, забезпечує вольову, моральну, естетичну й емоційну вихованість особистості.
Зміст народної дидактики в основному охоплює елементарні знання, для засвоєння яких практично не вимагається спеціального навчання, а досить звичайного спілкування дорослих з дітьми, ігор, спостережень. Водночас поза увагою не залишались і складніші знання, що можуть бути засвоєні тільки в процесі навчання [34, с. 301].
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ЗАСТОСУВАННЯ НАРОДНОЇ ДИДАКТИКИ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ
2. 1. Педагогічні засоби, методи та прийоми застосування народної дидактики в навчальному процесі сучасної школи
У системі «українська народна дидактика» взаємопов’язані і взаємозалежні прийоми, засоби та методи виховання, які залежать від цілей і співвідносяться зі змістом. Ідеї української народної дидактики мають у своєму розпорядженні специфічні засоби виховання, до яких належать казки, прислів’я, приказки, пісні, ігри, народні свята. Для реалізації функцій народної дидактики використовуються різні засоби, до того ж простежується певна специфіка їх застосування: час, диференціація, відповідність віковим особливостям вихованців, багатоваріантність, цілеспрямованість взаємозалежність тощо.
Особливості засобів в українській народній дидактиці як у виховній системі зумовили специфічність та різноманітність вживаних засобів. Метод у народній дидактиці – це спосіб досягнення цілей, здійснення цілеспрямованої дії на об’єкт виховання, це сукупність форм, прийомів та засобів. У народній