+3 8(066) 185-39-18
fдуш вірних і не будує їх.
12. Церква, що допускає мовне винародовлення своїх вірних, тратить у них свій авторитет, цебто шкодить сама собі.
13. Церква мусить пильно дбати, щоб дати своїм вірним переклад цілої Біблії на таку зразкову соборну літературну мову, щоб на ній мовно виховувався цілий народ. Переклади мішаною мовою шкодять розвиткові соборної літературної мови, а тим самим і одности народу
14. За переклади св. Письма чи Богослужбових книг мусять братися тільки особи, що досконало знають спільну літературну мову народу.
15. Церква мусить добре пильнувати щоб усі її популярні видання — Життя Святих, Молитовники і т. ін. — видавалися тільки соборною літературною мовою, але легкозрозумілою й простою.
16. Конечний обов'язок Церкви — подбати, щоб усі підручники з релігії для всіх шкіл були написані такою зразковою літературною мовою, щоб на них мовно виховувалась наша молодь.
17. Взагалі Церква мусить пильно дбати, щоб усе, що виходить від Неї, було писане зразковою літературною мовою. Це сильно збільшить її авторитет і прихилить читача до її видань.
18. Кожний, хто пише церковні твори мусить добре розуміти ролю архаїзмів (давніх слів чи виразів) у мові, — вони добрі тільки на відповіднім місті (див. VIII, 20) і не в великій кількості. Невміле нагромадження архаїзмів тільки занечищує мову, роблячи її «язичієм».
19. Церква недержавного народу мусить свідомо взяти на себе й обов’язки рідномовного виховання вірних, бож хто не міцний у рідній мові, той не міцний і в вірі батьків своїх.
20. Церква мусить пильнувати щоб її духовенство мовою було рідне своїм вірним.
XI. Духовенство й рідна мова
1. Духовенство, як авторитетний опікун і виховник душі народу, має в рідномовному житті надзвичайно велике значення.
2. Вплив духовенства на вироблення літературної мови завжди надзвичайно великий, а тому кожний священик повинен добре знати літературну мову й вимову народу, якому служить.
3. Святий обов’язок кожного священика — пильно дбати про кращий стан рідної мови своїх вірних, як головної основи їхньої національної культури й міцної твердині для віри.
4. В своєму родинному житті кожний священик мусить уживати тільки соборної літературної мови, щоб власним прикладом впливати на вірних.
5. В розмові з своїми вірними в місті священик мусить уживати тільки соборної літературної мови, і тільки по селах — і мови місцевої.
6. Священик, що вживає в родинному житті або в розмові в вірними чужої їм мови, чинить тим непрощенний гріх перед ними й Церквою.
7. Кожний священик мусить пам’ятати, що малосвідомі його парафіяни будуть пильнувати наслідувати його мову.
8. Священик мусить працювати тільки в парафії, мовно йому рідній. Коли ж він не знає мови своїх вірних, не принесе їм духової користи, а самій Церкві пошкодить.
9. Священик, що виголошує проповіді не рідною вірним мовою, чинить непрощенний гріх проти добра Церкви, бо не промовляє до душі їхньої, цебто не будує їх.
10. Кожний священик мусить виголошувати свої проповіді в містах — зразковою соборною літературною мовою і тільки по селах — і мовою місцевою.
11. Збірники проповідей, як і інші духовні писання, треба видавати тільки зразковою літературною мовою, щоб вони ставали всенаціональним добром,
12. Священик несе найбільшу відповідальність за мовне винародовлення своєї пастви, бо хто винародовлюється, той легко кидає й віру батьків.
13. Помітивши священик, що хтось із його духових дітей мовно винародовлюється, мусить всіма доступними йому силами не допустити до того.
14. Священик мусить добре усвідомити, що мати — то найміцніша твердиня збереження рідної мови, а тому повинен при кожній нагоді, особливо ж на сповіді нагадувати жінкам про їхні рідномовні обов’язки.
15. Священик мусить виголошувати проповіді й на теми рідномовного виховання, пам’ятаючи, що хто твердий у рідній мові, той твердий і в батьківській вірі, і що рідна мова — шлях до Бога.
16. Кожний священик мусить пильно дбати, щоб у його парафії не було дітей, що не вчаться рідної мови або не вміють читати по-рідномовному.
17. Кожний священик обов’язаний якнайкраще знати Науку про рідномовні обов'язки й ширити ці знання поміж своїми вірними.
18. Для домашнього т. зв. моралізуючого читання священик має поручати своїм вірним тільки книжки й часописи, що писані чистою літературною мовою.
19. До своїх парафіяльних бібліотек священики набувають тільки книжки й журнали, що писані чистою літературною мовою.
20. Кожний священик мусить збирати діалектологічний матеріял для вивчення своєї рідної мови.
21. Кожний священик мусить дбати, щоб у його парафії конче працював «Гурток плекання рідної мови».
XII. Школа й рідна мова
1. Рідна школа — то найсильніше джерело вивчення й консервації своєї рідної мови взагалі, а літературної зокрема.
2. Цілий народ мусить пильно дбати щоб усі його школи були тільки рідномовні, бо тільки вони виховують свідому націю.
3. Ціле громадянство мусить пильнувати, щоб усі підручники по його школах були писані тільки соборною літературною мовою, і то такою зразковою мовою, щоб на