+3 8(066) 185-39-18
fзвертати увагу письменникам на нечистість їхньої мови. Коли ж критик глибоко не знає цієї мови, то нехай оминає питання мови в своїх писаннях.
22. Кожний письменник у своїх творах мусить конче плекати й ідею всенаціональної одности, як підставу одности мовної, й подавати її так, щоб на цих творах духово зростали: молодь, студенство й ціле громадянство взагалі.
23. Кожний письменник повинен пильно дбати про чистоту своєї літературної мови й не вживати ялових чужих слів та кільок (пор. XXXIII, 5), пильнуючи заступати їх словами своїми, а також без потреби не вживати місцевих слів і форм та архаїзмів.
24. Письменники обов’язані обробляти в своїх творах і патріотичні всенаціональні теми, що виховують у народі почуття всенаціональної гордости й чести, бо ці почутті сильно впливають на розвиток національної культури, а разом із тим і на розвиток літературної мови. Цей обов'язок багатокротно збільшується для письменників і поетів недержавного народу, — тут вони мусять не забувати й тем рідномовних взагалі.
25. Письменники й поета недержавного народу, що служать виключно «чистому мистецтву», а свої національно-громадські мотиви оминають, чужі й не корисні для свого народу, й на розвиток літературної мови мало впливають.
26. Кожний письменник обов’язаний виробити собі національний світогляд, найкорисніший для розвитку свого народу, а тим самим і для розвитку своєї літературної мови.
27. Кожний письменник, особливо ж народу недержавного, мусять добре пам’ятати, що сама форма твору, навіть найкраща, не задовольнить національних потреб його народу, — в його творі мусить бути, крім досконалої форми, ще й відповідна ідея. Тільки глибока ідея, вкупі в досконалою формою, роблять твір великим і нестаріючим.
28. Кожний письменник повинен сам найпильніше дбати про поправне видання своїх творів без мовних і друкарських помилок, завжди пам'ятаючи, що з їхніх творів широкий загал навчається рідної мови.
ІХ. Преса й рідна мова
1. Преса — то головний двигун розвитку рідної мови.
2. Кожне видання, якого б фаху не і було воно, мусить видаватися тільки зразковою соборною літературною мовою й соборним правописом.
3. Преса недержавного народу, позбавленого рідномовних шкіл, мусить стати головною школою навчання соборної літературної мови й соборного правопису.
4. Преса й взагалі всі видання мусять плекати ідею всенаціональної одности народу, як підставу його сили й одности літературної мови.
5. Ціла преса мусить матеріяльно й духово підтримувати свої рідномовні видання, бо звичайно вони самостійно існувати не можуть. Не можна забувати, що рідномовні видання існують насамперед для преси й для всіх робітників пера.
6. Мовним редактором, як і коректором при виданні мусить бути тільки особа, що досконало знає свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, як також глибоко розуміє свої рідномовні обов'язки.
7. Кожне поважне видання конче мусить мати доброго мовного редактора й коректора. Не вільно випускати ніяких видань без відповідної доброї мовної редакції.
8. Особа, що не знає добре своєї соборної літературної мови та своїх рідномовних обов’язків, не може бути робітником пера.
9. Усі працівники пера, як і письменники, мусять постійно й невпинно збільшувати свої знання літературної мови.
10. Усі видавці мусять насамперед дбати про збільшення всенаціонального культурного добра, цебто видавати твори тільки соборною літературною мовою й соборним правописом.
11.Преса, що видається тільки говірковими мовами й місцевим правописом сильно шкодить одности свойого народу й спинює розвиток соборної літературної мови.
12. Кожний свідомий громадянин не візьме до рук видання, писаного без потреби говірковою мовою або місцевим правописом, бо вони шкодять його народові, розбиваючи його одність.
13. Видання для селян треба писати не говірковою мовою, але літературною тільки простою й зрозумілою.
X. Церква й рідна мова
1. Кожна віра найміцніше зв'язана з рідною мовою народу, бо рідна мова — то основний родючий ґрунт кожної віри. Рідна мова — шлях до Бога.
2. Християнська Церква ще від свого повстання була і є наймогучіший консерватор і твердиня рідної мови.
3. Усі церковні Богослуження мусять відправлятися тільки живою мовою свого народу, як то було й у давнину
4. Богослуження незрозумілою мовою не приносять вірним усієї тієї духової користи, що є його ціллю.
5. Народ, що в церкві не чув своєї рідної нова, звичайно не шанує й не береже її, як скарбу свого найдорожчого.
6. Народ, що слухав Служби Божі в нерідній йому мові, подібний до в'язня, що любується світом Божим через в’язничні ґрати.
7. Служби Божі в нерідній мові виховують у народі шкідливу байдужість до своєї мови й віри.
8. За мовне винародовлення народу Церква несе найбільшу відповідальність.
9. Пам'ятаймо: хто міцний у рідній мові, той міцний і в батьківській вірі.
10. Церковні проповіді треба виголошувати тільки рідною мовою вірних, бо тільки вона найглибше промовляє до душі слухачів і найкраще будує їх для добра. Рідна мова — шлях до Бога.
11. Священик, що промовляє в церкві не рідною мовою вірних, приносить їй найбільшу кривду, бо не промовляє до