+3 8(066) 185-39-18
fцеркву, школу, пресу, письменників, уряди, судівництво, інтелігенцію, театр, кіна, радіо й т. ін., що обов’язані вживати доброї соборної літературної мови.
3. Держава обов’язана пильно й безперестанно дбати про мову своєї еміграції, змушуючи її вживати тільки соборної літературної мови й вимови та соборного правопису й не допускаючи її до мовного винародовлення.
4. Держава що не об’єднує всіх племен свого народу спільною соборною літературною мовою, завжди наражена й на політичне роз’єднання цих племен.
5. Кожна держава, що дбає про своє майбутнє, мусить давати своїм меншинам повну змогу нормально розвивати свої літературні мови.
6. Мовне винародовлення завжди й конче провадить до морального каліцтва, а воно – найродючіший ґрунт для різних злочинів. Через це для власного добра держава мусить не допроваджувати своїх меншин до мовного винародовлення.
7. Тільки держава, що мало дбає про своє будуче, не дає літературним мовам своїх меншин повної змоги нормального розвитку.
8. Жодні урядові перешкоди не в силі спинити розвитку літературної мови меншини-нації, - вони можуть тільки часово задержати цей розвиток.
9. Держава, що не дає своїм меншинам змоги нормально розвивати свої літературні мови, робить із них своїх неприхильників, що завжди загрожуватимуть політичній силі її.
III. Найперші рідномовні обов’язки кожного громадянина
1. На кожному кроці й кожної хвилини охороняй честь своєї рідної мови, як свою власну, більше того – як честь своєї нації. Хто не береже чести своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
2. Розмовляй у родині своїй тільки рідною мовою. Це принесе тобі правдиву насолоду шляхетного почуття сповнення найбільшого обов'язку супроти свого народу.
3. Хто в родині своїй розмовляє нерідною мовою, той стоїть на дорозі до мовного винародовлення, – найбільшого непрощенного гріху супроти свого народу.
4. Бережи своє особове ім'я й родове прізвище в повній національній формі, й ніколи не зміняй їх на чужі. Найменша тут зміна, – то вже крок до винародовлення.
5. Кожний, хто вважає себе свідомим членом свого народу, мусить пильно навчатися своєї соборної літературної мови.
6. Кожний свідомий член народу мусить завжди допомагати всіма доступними йому способами розвиткові культури своєї літературної мови.
7. Кожний свідомий член народу мусить добре розуміти й ширити головне рідномовне гасло: „Для одного народу – одна літературна мова й вимова, один правопис”.
8. Кожний свідомий член нації мусить добре знати й завжди виконувати рідномовні обов'язки свого народу.
9. Де б ти не жив – чи в своїм ріднім краю, чи на чужині, – скрізь і завжди мусиш уживати тільки однієї соборної літературної мови й вимови, тільки одного спільного правопису. Тим ти покажеш, що ти свідомий син своєї об'єднаної нації.
10. Кожний свідомий громадянин, живучи серед чужого народу, мусить конче вживати своєї рідної мови не тільки вдома, але й скрізь, де можливо.
11. Кожний громадянин мусить добре пам'ятати й дітей своїх того навчати, щонаймиліша мова в цілому світі – то мова, рідна.
12. Кожний свідомий громадянин мусить щедро підтримувати свої національні
періодичні й неперіодичні видання, даючи їм тим змогу нормальніш розвиватися. Добрий стан національних видань – то могуча сила народу й запевнення розвою рідної мови, а висота їх накладу - то ступінь національної свідомості народу.
13. В справах рідномовної політики свого народу мусить бути серед цілого громадянства за всяких обставин тільки однодушний міцний фронт.
14. Рідномовна політика – то найцінніша й найважливіша частина національної політики взагалі; недотримання її нормальних практик сильно шкодить культурі народу й його політичному станові.
15. Кожний свідомий громадянин мусить матеріально й духово підтримувати свої рідномовні журнали як головні двигуни наукового вивчення й збільшення культури своєї рідної мови.
16. Кожний свідомий громадянин мусить дбати щоб навіть у найменших оселях закладалися «Гуртки плекання рідної мови» (повний Статут таких гуртків подано в «Рідній Мові» 1934 р. ч. 11. ст. 465-474).
IV. Десять найголовніших мовних заповідей свідомого громадянина
1. Мова – то серце народу: гине мова – гине народ.
2. Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.
3. Літературна мова – то головний двигун розвитку духової культури народу, то найміцніша основа її.
4. Уживання в літературі тільки говіркових мов сильно шкодить культурному
об'єднанню нації.
5. Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.
6. Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис.
7. Головний рідномовний обов'язок кожного свідомого громадянина – працювати для збільшення культури своєї літературної мови.
8. Стан літературної мови – то ступінь культурного розвою народу.
9. Як про духову зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови.
10. Кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й виконувати рідномовні обов'язки свого народу.
V. Для одного народу – одна