+3 8(066) 185-39-18
fлітературна мова.
1. Мова, що нею говорить простий неписьменний народ, зветься говірковою або місцевою.
2. Кожний культурний народ пильнує створити собі одну мову, спільну для всіх своїх племен, щоб нею всі могли найлегче порозуміватися. Ця спільна, чи соборна мова зветься мовою літературною.
3. Всенаціональна мова, що нею урядують, пишуть книжки, навчають по школах і говорить більшість інтелігенції, зветься мовою літературною.
4.Державний народ навчається своєї літературної мови на кожному кроці повсякденного життя, бо чув її в церкві, з школі, по урядах, на зборах, в суді, театрі, в кінах, через радіо й т. ін. Недержавний народ має дуже мало нагоди навчатися своєї літературної мови, а тому використовуйте для цього кожну нагоду.
5. Книжки й періодичні видання треба писати тільки соборною літературною мовою, щоб вони ставали всенароднім добром нації.
6. Книжка, написана місцевою чи говірковою мовою, стає добрим тільки місцевим, а не всенароднім.
7. Племена, об'єднані загальною всенародньою свідомістю та однією соборною літературною мовою, складають націю.
8. Без соборної літературної мови жодний, навіть дуже численний народ, не може стати свідомою нацією.
9. Державним народом не може стати народ не свідома нація, що не має соборної літературної мови, спільної для всіх його племен.
10. Найвища і найміцніша духова організація одности народу – то соборна літературна мова.
11. Соборна літературна мова дає своєму народові величезні користі політичні і духовні, а саме:
а. Соборна літературна мова надає своєму народові глибокого почуття всенаціональної одности, де б він не жив і до якої держави він не належав би.
б. Почуття ж одности народу надає йому живущої духовної сили й політичної могучости, бо в такого народу-нації всі боронять одного й один боронить усіх.
в. Ніякий уряд не відважиться забирати чи зменшувати волю народові-нації, зцементованому соборною літературною мовою.
г. Нація, духово об’єднана соборною глибоко розвиненою літературною мовою, конче стане державною.
ґ. Сила нації – в силі її культури. Соборна літературна мова – найміцніший ґрунт для зросту здорової духової культури, а тому кожний громадянин, що хоче щастя своєму народові, мусить повсякчасно працювати й для збільшення культури своєї літературної мови.
д. Усе, що написане соборною літературною мовою, стає всенаціональним добром і збільшує всенаціональну культуру.
е. Кожний громадянин мусить виховуватись тільки на всенаціональних культурних надбаннях, бо вони дадуть йому найбільше духовних цінностей.
є. Соборна літературна мова збільшуючи всенародні культурні надбання нації, стає могучим оруддям для виховання правдивих національних талантів і геніїв.
ж. Соборна літературна мова, защіплюючи народові шляхетне почуття одности, сильно допомагав йому творити національно міцну інтелігенцію й національно міцні характери.
з. Соборна літературна мова приносить величезні користі видавництвам, бо не треба витрачати багато дорогого часу на виправлення рукописів, як то буває, коли письменники пишуть говірковими мовами.
12. Народ, що послуговується в своїх писаннях тільки місцевими говірковими мовами, а соборної літературної мови не створив, тратить на тому надзвичайно багато політично й духово. А саме:
а. Народ, що спільною літературною мовою не об'єднав своїх племен у свідому націю, звичайно мав почуття принизливої самітності, безсилля й безрадності.
б. Почуття самітности, безсилля й безрадності витворює з народа раба, що покірно служить кожному сильнішому.
в. Народ, що не має соборної літературної мови, не має й всенародніх завдань: свідомою нацією він не стане й державним не буде.
г. Творення тільки місцевих культур, без огляду на культуру всенаціональну, веде до розбиття одности народу.
ґ. Усе, що написане місцевою мовою, без огляду на всенаціональні завдання, поглиблює розбиття одности народу.
д. Письменник, що знає тільки місцеву мову, а своєї соборної літературної мови не навчився, шкодить всенаціональним завданням, бо веде до розбиття одности народу.
е. Вихований тільки на місцевих інтересах і місцевих традиціях, без огляду на традиції всенаціональні, ніколи не стане великим і для всенаціонального добра нічого помітного не зробить.
є. Таланти й генії звичайно не виховуються в народа, що не став свідомою нацією, цебто що не знає соборної літературної мови, найродючішого ґрунту для великих творців. А коли часом і виховуються, то звичайно пропадають для нього, йдучи на службу чужим.
ж. У народа, що не знає соборної літературної мови, а тим самим не знає й почуття всенаціональної одности й карности, панує політична й культурна анархія, що приносить йому безсилля, ліпшезнайство, продажність, хрунівство, винародовлення, зраду.
з. Народ, що не сотворив собі соборної літературної мови, цебто не має почуття всенаціональної одности, звичайно не визнає своїх авторитетів і тим позбавляється доброго проводу й нидіє в анархії. Але чужих «авторитетів» такий народ визнає по-рабському й некритично, й по-рабському клониться їм.
13. Ніхто не знатиме своїє літературної мови добре, відповідно не вчившись її. А знання місцевої мови – то не знання мови літературної.
14. Особа, що не навчилася своєї соборної літературної мови, не може зватися вповні інтелігентною, бо бракує їй найважливішої і найбільшої частини духової культури.
15. Перша ознака правдивої інтелігентности людини – добре знання своєї літературної мови.
16. Сила духової