Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

 

У попередній главі ми розглянули інтелектуальні розходження людей. Але люди розрізняються не тільки інтелектом. У них – різні потреби й бажання (і те, як вони їх виражають). Вони по-різному сприймають і оцінюють себе й інших. У них – різні погляди на світ і на майбутнє. Всі ці розходження можна назвати індивідуальними.

Факт існування індивідуальних розходжень не є відкриттям; схоже, що люди віддавали собі в цьому звіт з доісторичних часів. Кроманйонці напевно знали, що немає однакових кроманйонців; одні одноплемінники напевно подобалися їм більше, а інші – менше, і вони любили проводити час, пліткуючи про кроманйонців із сусідньої печери. Однак ми не знаємо, наскільки вони усвідомлювали факт існування розходжень між людьми. Можливо, те, чим люди відрізняються один від одного, було усвідомлено й сформульоване пізніше. В основному цим займалися письменники, відбиваючи у своїх творах самі різні характери.

Одна з таких наукових робіт була створена в IV в. до н. е. серія заміток «Характери» грецького філософа Теофраста (370-287 р. до н. е.). В «Характерах» були відтворені такі типи людей, як Боягуз, Підлесник, Грубіян, Базіка, причому багато хто з них сьогодні так само пізнавані, як і в часи древніх греків.

«Базіка – це така людина, що сідає поруч із незнайомцем і спершу починає себе хвалити, потім розповідає сон, що він бачив позавчора, а потім, блюдо за блюдом, перераховує, що він їв сьогодні на обід. Потім він звернеться до свого ремесла, попутно помітивши, що люди всі ті ж і не міняються, що ціни на пшеницю впали й що в місто прийшов чужоземний корабель... Потім він припустить, що врожай стане краще, якщо піде дощ, і повідає всім, що він збирається саджати на майбутній рік, і притім помітить, як важко нині звести кінці з кінцями... «Учора мене нудило», «А який сьогодні день тижня?»... И якщо ви йому не перешкодите, він не зупиниться ніколи... « (Edmonds. The Characters of Theophra-stus, 1929, c. 48-49).

Ще більш яскравими були опису драматургів. У самому походженні слова «особистість» від слова «личина» (personality від persona) відчувається певний зв'язок між психологічними дослідженнями характеру і його драматургічним відтворенням. Слово persona означає маску, що грецькі й римські актори носили, щоб позначити характер героя, якого вони зображують (Allport, 1937; Monte, 1995).

У комедійних п'єсах грецькі й римські автори зображували людей як типи; така традиція збереглася й до наших днів. У цих п'єсах існував великий набір типів характеру: красень герой, прекрасна юна дівчина, неспокійна дружина, її ревнивий чоловік, сердитий старий, пролазливий слуга, звідник (звідниця), добросерда куртизанка, хвалькуватий солдат, педант і т. д. Багато хто з них згодом неодноразово воскрешали в інших країнах і в інші часи.

Характери в італійській комедії дель арте XVI-XVII ст. а – Пульчинелла, пролазливий і гучний комічний герой; б – Панталоне, багатий, скупий, старий торговець, якого увесь час обманюютьслуги, діти і його молода дружина (Paul Smit, Imago/Casa Goldoni, Venezia)

Як приклади можна привести комедію дель арте, комічний театр ренесансної Італії, що міг пишатися набором різних характерів, кожний з яких завжди грався тим самим актором, і завжди в масці, що позначала, кого він грає. Хоча сучасні актори кіно й телебачення не носять масок (крім Бетмена), вони теж часто грають типи. Герой і негідник у вестернах, пліткарка й інтриганка в мильних операх – усього лише дещиця цих добре пізнаваних масок.

За всіх часів не припинялася дискусія щодо концепції характеру в драматургії й прозі. Одним з питань було використання типових характерів. Деякі критики вважають, що такі характери надмірно спрощені й двомірні й не можуть бути реалістичним зображенням людської індивідуальності. Навіть самий жагучий коханець, говорять вони, у житті не тільки жагучий, у нього є й інші якості. Отже, драматурги повинні уникати подібних плоских образів і створювати характери складні, різнобічні (такі, як Гамлет) і не схожі ні на кого іншого. Такі різнобічні характери так само складно описати, як і реальної людини, і тому в них завжди їсти можливість здивувати глядача (Forster, 1927). Прихильники ж іншої точки зору думають, що, хоча спрощені характери й не передають повністю індивідуальність такою, яка вона є в реальному житті, вони виконують інше, настільки ж важливе призначення: нагадувати, що в людей набагато більше загального, чим різного (Johnson, 1765).

Також широко обговорювалося питання порівняльної важливості внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на характер. Деякі вважають, що будь-яка драматична дія виростає із природи задіяних у ньому характерів. Інші думають, що більшу роль грає зовнішня ситуація, як, наприклад, у реалістичних сучасних драмах, де герої надходять так, як вони надходять, під впливом соціальних і економічних умов. Ще один пункт розбіжностей стосується самосвідомості. Чи мотивовані дії героя усвідомленими цілями, або він просто реагує на вплив сил несвідомого? (Bentley, 1983).

У різних шкіл у драматургії й літературі є двійники в сучасній психології, а саме в теорії особистості. Як ми побачимо, у драми типів у психології є далека родичка – теорія рис, прихильники якої вважають, що найкращий шлях до розуміння