Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Відповіді класифікуються за допомогою ряду категорій, як то: частина плями, використана у відповіді (наприклад, пляма в цілому, велика деталь, дрібна деталь), параметри, що послужили основою для відповіді (форма, тінь, кольори) і зміст відповіді (людські фігури, частини людських фігур, тварини або частини тварин, неживі об'єкти, кров).

Інтерпретація результатів тесту. Фахівці з тесту Роршаха наполягають на тому, що інтерпретація результатів не повинна відбуватися механічно. Необхідно звертати увагу на взаємозв'язок між всіма особливостями відповіді у всій їхній складності. Відповідно до цієї точки зору, інтерпретація плям Роршаха – це тонке мистецтво, що вимагає великого таланта й ще більшого вміння. Незважаючи на це, ми спробуємо перелічити кілька основних гіпотез щодо деяких особливостей відповідей.

Тому що знайомство випробуваного з картками унеможливлює об'єктивну оцінку його найпершої реакції, більшість психологів воліють не публікувати картинки, використовувані в тесті. П'ять із них чорнобілі, п'ять – кольорові.

Наприклад, використання цієї плями говорить про ітегративне, концептуальне мислення, у той час як велика увага приділяється дрібним деталям, допускає компульсивну ригідність. Відносно більше часте використання білого простору (яке в цьому випадку частіше служить фігурою, між тлом) може означати негативізм, а відповіді, засновані на колірному враженні, – емоційність і імпульсивність.

Оцінка валідності тесту Роршаха – важке завдання (Ехпег, 1995), додатково ускладнена розбіжностями різних систем інтерпретації тесту (Kline, 1992). Підхід Роршаха критикується за повну відсутність психологічної теорії, що лежить в основі інтерпретацій (Kline, 1995). Ми розглянемо ці заперечення вкупі з аналогічного, дотичного Тематичного апперцептивного тесту, створеного Кристианой Морган і Генрі Мюрреем (Morgan and Murray, 1935).

Тематичний апперцептивний тест (ТАТ)

Для Роршаха зміст відповідей випробуваного було вторинним. Для нього не так важливо було, чи бачив випробуваний у запропонованій йому плямі рот велетня, людської особи або плямі крові, як ті елементи, які навели випробуваного на цей образ, – ціле пляма або його частина, форма або кольори й т. д. Творці ТАТ, навпаки, у першу чергу звертали увагу на зміст відповіді, тому що їх насамперед цікавили мотиви й турботи випробуваних, їхні захисти й конфлікти, і те, як вони інтерпретують світ навколо себе.

Проведення тесту. Стимульний матеріал ТАТ складається із тридцяти картинок, що представляють різні сцени (мал. 16. 3), і однієї чистої картки (яку показують випробуваному й просять, щоб він представив свою власну сцену). Від випробуваного потрібно скласти розповідь по кожній картинці, описати, що на ній відбувається, що привело до цієї ситуації й чим вона повинна завершитися.

Інтерпретація результатів тесту. У клінічній практиці ТАТ звичайно інтерпретують вільно. Кожна історія, складена випробуваним, породжує певну гіпотезу, що потім перевіряється й уточнюється (або відкидається) у процесі інтерпретації наступних історій. Бажаний кінцевий результат – це картина основних мотивів і конфліктів, отриманих при інтерпретації ТАТ у світлі всієї доступної інформації, з якої, безперечно, найважливішої є історія життя самого випробуваного.

Проілюструємо цей імпресіоністскій глобальний підхід до інтерпретації ТАТ історіями, складеними по однієї й тій же картинці. На ній був зображений хлопчик, що дивиться на скрипку, що лежить перед ним на столі. Перша історія була складена 45-літнім бізнесменом, що займав значну керівну посаду у своїй фірмі й сподівався на подальше кар'єрне просування:

Одна з картинок які використаються в ТАТ

«Це вундеркінд, він мріє, дивлячись на свою скрипку. Він думає про музику більше, ніж про що-небудь іншому. Про те, як багато музики укладено в його інструменті й у пальцях його власної руки... Можливо, він уявляє, ким він стане і як він буде займатися музикою в майбутньому. Він уявляє собі концертні зали, гастролі й... красу, що він зможе виразити, і може виразити вже зараз за допомогою свого таланту».

Простий службовець тієї ж самої фірми приблизно того ж віку, навпаки, перебував на одній і тій же посаді вже довгі роки й на просування не сподівався. Він склав таку розповідь: «Це син» дуже відомого, дуже талановитого музиканта... Можливо, його батько вже вмер. Усе, що залишилося синові, – це батьківська скрипка, дуже гарна скрипка... Для сина скрипка символізує батька, і він мріє про тім часі, коли він навчиться грати на скрипці й стане грати на скрипці свого батька».

На думку психолога, що інтерпретував обидві розповіді, їхня різниця відбиває реально існуючі розходження в положенні й очікуваннях обох чоловіків. Обоє, безсумнівно, ідентифікують себе із хлопчиком, але по-різному. Успішний адміністратор концентрується на роботі, що має бути зробити (на музиці), візуалізує майбутній успіх (концертні зали), і бачить себе як частина цього успіху (пальці руки хлопчика). Службовець, навпаки, фокусує на контрасті між хлопчиком і його успішним батьком, що вже вмер і з яким хлопчик не здатний змагатися («дуже відомий, дуже талановитий музикант») і тому може тільки мріяти про можливий успіх і визнання (Henry, 1973).

Інтерпретації подібного роду виглядають привабливо. Але чи існують реально ті риси особистості, які «відкриваються» в інтерпретації? Чи буває інтерпретація так само точна, коли експериментатор не має відомостей про випробуваного, не знає найважливіших фактів його життя?

Валідність проективних особистісних тестів

На цей момент опубліковано більше 11 тисяч статей, присвячених ТАТ і тесту