Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Звичайно, між говіркістю й товариськістю є різниця. Але модель Нормана по своїй структурі є ієрархічної, тобто риси, що належать до більше низького рівня, ідентифікуються в ній як приватні прояви одного з факторів Великої П'ятірки. Таким чином, ці специфічні прояви можуть розглядатися як варіації на теми, задані цими п'ятьома базовими факторами (див. табл. 16. 2).

Ідею Нормана, що лежала в основі його класифікації, можна викласти в такий спосіб: людська особистість може бути повністю описана за допомогою п'яти базових факторів, точно так само як фізичні розміри об'єкта описуються трьома вимірами (висота, ширина й глибина). Ці виміри не заперечують нескінченну розмаїтість людських особистостей, які можуть нам зустрітися, але при цьому дають можливість описати їх дуже ощадливо. Звичайно, нам знадобляться менш узагальнені риси (акуратний/недбалий замість сумлінний), щоб точно охарактеризувати кожну особистість, але навіть незважаючи на це, опис особистості по п'яти базових факторах може свідчити досить багато про її індивідуальності.

Виміру особистості: нейротизм/емоційна стабільність і екстраверсія/інтроверсія

У той час як багато дослідників пропонували п’ятифакторні моделі опису особистості, подібні з моделлю Нормана (Brody, 1988; Goldberg, 1990, 1993; John, 1990; Costa and McCrae, 1992), ряд дослідників припустив, що вимірів може бути менше п'яти (Livneh and Livneh, 1989; Boyle, Stankov, and Cattell, 1995). Найбільш відома модель була запропонована Гансом Айзенком (1916-1997), що постійно намагався помістити все різноманіття особистісних характеристик у простір, обумовлений тільки двома вимірами: нейротизмом або емоційною стабільністю й екстраверсією або інтроверсією (що збігається із двома з п'яти вимірів Нормана).

Володіє уявою/простий, прямій Нейротизм еквівалентний емоційної нестабільності. Йому відповідають позитивні відповіді на такі питання: « Чи почуваєте Ви час від часу себе нещасним без достатньої на те причини?» або «Чи часто Ви відчуваєте роздратування?». Екстраверсія й інтроверсія визначаються основним напрямком енергії особистості: на зовнішній світ матеріальних об'єктів і інших людей або на внутрішній світ власних думок і почуттів. Екстраверти товариські, імпульсивні, прагнуть до нового досвіду, у той час як інтроверти схильні до самітності, обережні й важкі на підйом у плані змін. Екстраверсії відповідають позитивні відповіді на такі питання: «Чи подобається Вам мати багато громадських обов'язків?» або «Чи вважаєте Ви себе безтурботною людиною?».

Айзенк визначав фактори екстраверсія/інтроверсія й нейротизм/емоційна стабільність як незалежні. При цьому в людей з високим нейротизмом і інтровертів є багато загального: і ті й інших – нетовариські й замкнуті. Однак, на думку Айзенка, їхня нетовариськість має різні коріння. Здорові інтроверти не бояться соціальної активності: їм вона просто не подобається. Навпаки, невротично соромливі люди не спілкуються через страх: вони хочуть бути з іншими людьми, але, у той же час, бояться приєднатися до них.

Двовимірна класифікація Айзенка визначає концептуальний простір, де знаходять своє місце багато людських рис (мал. 16. 4). По популярності цю й подібні їй системи можна зрівняти із класифікаційними схемами, що мали великий успіх у психології відчуттів, як, наприклад, класифікацією квітів на основі трьох параметрів – яскравості, тону й насиченості (див. главу 5).

 

 

Прихильники теорії рис, сперечаючись про кількість і властивості базових рис, необхідних для опису особистості, погоджуються в одному: існують риси -особистості, які є стабільними й стійкими для даного індивіда. Дійсно, всі тестові методи дослідження особистості базуються на тій передумові, що особистість людини досить стабільна, щоб її можна було виміряти.

Однак переконання було піддано серйозній критиці. Однієї із причин цієї критики став рівень передбачуваної валідності особистісних тестів. Наприклад, такі тести, як MMPI і CPI, передбачають поводження людини, але не будь-яке й не завжди. Критики теорії рис говорять, що передбачувана валідність особистісних тестів невисока тому, що вимірюваного ними набору стабільних рис особистості в реальності не існує. Іншими словами, прихильники ситуаціонізму вважають, що немає реальної погодженості в тім, як люди поводяться в різний час і в різних ситуаціях.

Критика теорії рис

Виклик теорії рис був кинутий Уолтером Мішелем, якого робота з літературними джерелами привела до думки про те, що люди поводяться набагато менш послідовно, чим це припускає теорія рис (Mischel, 1968). Класичне дослідження такого роду стосувалося виміру чесності в дітей (Hartshorne and May, 1928). Учнів початкових класів ставили в такі умови, де вони мали можливість збрехати, зшахраювати або украсти: на спортивних змаганнях, у класі, будинку, на самоті або в групі ровесників. Важливим ефектом, відкритим у цьому дослідженні, було те, що дитина, що повелася нечесно в одній із ситуацій (скажемо, зшахраював на контрольній роботі), не обов'язково поводився нечесно в іншій (наприклад, на спортивному змаганні). Деяка погодженість була присутня, але її