Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

У чому полягає двовимірна альтернатива Айзенка?

Що таке ситуаціонізм? Чому підхід, що пояснює поводження людини тільки в термінах теорії рис або тільки в термінах ситуационизма, є обмеженим?

Що таке самоконтроль і чим люди, здатні до самоконтролю, відрізняються від людей, не здатних до нього?

Чим константність особистості нагадує константність сприйняття об'єктів і який із цього можна зробити висновок відносно валідності теорії рис?

Які експериментальні дані дають можливість припустити, що особистість має біологічну основу?

Тести особистості були створені з певною практичною метою: допомагати фахівцям у діагностиці, консультуванні й професійному відборі. Однак психологи, які вивчають особистість, цікавляться не тільки прикладними завданнями, якими б суспільно корисними вони не були. Вони хочуть зрозуміти, якого роду розходження між людьми розкривають тести особистості, знайти найбільш підходящі теоретичні рамки, у яких можна було б описати ці розходження, і виявити їхніх корінь. У своїх спробах знайти відповіді на ці питання психологи звертаються до так називаних теорій особистості.

Більшість цих теорій не є теоріями в загальноприйнятому змісті слова. Вони, скоріше, є різними напрямками, різними точками зору на дослідження особистості. Ми почнемо з теорії рис особистості, мета якої – описувати індивідуальні розходження за допомогою стандартного набору властивостей.

Теорія рис є спробою описового підходу, що характеризує людей, співвідносячи їхні особливості з рядом базових рис. Але які риси вважати базовими? Класичні п'єси, театр епохи Відродження, так само як і сучасній теорії рис, припускають не тільки існування різних типів особистості, але й те, що особистості можна класифікувати, відносячи до однієї категорії людей, схожих по певних параметрах. Що ж це за категорії, до яких можна відносити людей? Автори п'єс (і багато режисерів фільмів) виділили ряд рис, які легко показати, – мовчазність героя вестерна, що розмовляє тільки пострілами, непорочність вічної героїні, боягузтво хвалькуватого солдата. Але чи є саме ці риси особистості базовими? Пошуки відповіді прихильниками теорії рис чимсь нагадують спробу знайти невелику кількість загальних принципів, які дозволили б класифікувати, скажемо, всі маски на сцені епохи італійського Відродження. На перший погляд, всі маски різні, такі ж різні, як люди, яких ми зустрічаємо в реальному житті. Є чи спосіб рознести їх по декількох категоріях? Інакше кажучи, чи можна класифікувати вся розмаїтість людських особистостей, опираючись на кілька параметрів?

 

 

Проблема класифікації виникає на ранніх стадіях розвитку будь-якої науки. У цей момент головним завданням учених є систематизація отриманих даних. Розглянемо як приклад біологічну науку. На ранній стадії її розвитку біологи бачили, що різні живі істоти розрізняються по безлічі параметрів: розмірами й кольорами, відсутністю або наявністю кістяка, кількістю й властивостями різних органів і т. д. І біологам необхідно було вирішити, які із цих параметрів можуть стати основою класифікації. Психологи, які досліджують індивідуальні розходження, зустрічаються з точно такими ж проблемами. Повний словник англійської мови містить 18000 слів, що ставляться до властивостей особистості (Allport and Odbert, 1936). Але не маючи у своєму розпорядженні класифікацію, складно визначити, які з них ставляться до базових рис особистості й застосовні до всіх людей, а які є варіантами базових рис або просто синонімами.

Класифікація, розроблена на основі даних мови

Одна зі спроб класифікації рис особистості використала як метод аналіз «словника властивостей особистості» (Allport and Odbert, 1936). Захисники цього методу стверджують, що прикметники, які ми використаємо, коли описуємо або характер, (наприклад, що заслуговує довіри, вірний; послужливий, дружелюбний, покірний і т. д.), зберігають у собі накопичені поколіннями спостереження. Якщо ці терміни збереглися в мові протягом багатьох десятиліть, можливо, вони в такий спосіб довели свою придатність для опису людей, а поверхневі або неінформативні слова зникли із уживання через непотрібність. Отже, ретельний аналіз цих виражень може дати нам інформацію про індивідуальні розходження, які виявилися досить значимими, щоб витримати перевірку часом (Goldberg, 1982).

Ця гіпотеза втілилася в широко відомому особистісному опитувальнику Раймонда Кеттелла (Raymond Cattell, 1957). Відправною точкою роботи над опитувальником стали 4500 прикметників, обраних з 18000 слів. Цей список був скорочений шляхом елемінування синонімів, жаргонних виражень і складних або незвичайних слів. У результаті цієї процедури залишилося 171 найменування рис особистості. Потім групу експертів попросили проранжувати учасників експерименту, використовуючи ці терміни. Отримані результати були піддані процедурі факторного аналізу, схожої з тієї, котра використалася при обробці результатів тесту інтелекту. У результаті Кеттелл одержав 16 факторів, які він порахував первинними вимірами особистості, що включають у себе всі приватні властивості, що відповідають 171 прикметнику, які були взяті спочатку. Кожне з базових властивостей описувалося парою протилежних за змістом прикметників (антонімів), наприклад, товариський – замкнутий, підозрілий – довірливий, напружений – розслаблений, безтурботний – розважливий і т. д. (Cattell, 1966).

Виміри особистості: Більша П'ятірка

У роботах інших дослідників неодноразово вживали спроби зменшити кількість первинних факторів. У широко відомому дослідженні Уоррена Нормана були виділені п'ять базових факторів, які часто називають Великою П'ятіркою: нейротизм, екстраверсія, схильність до згоди, сумлінність і відкритість до досвіду (Norman, 1963; див. також Goldberg, 1993; Bouchard, 1995).

Норман, як і Кеттелл, застосував у своїй роботі методи факторного