Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Двостороння спрямованість взаємодії. Так, різні ситуації впливають на різних людей по-різному. Але взаємодія між особистістю й ситуацією – це вулиця із двобічним рухом, тому що в багатьох випадках вплив особистості й ситуації взаємно. Люди часто відіграють більшу роль у виборі ситуацій, які зустрічаються їм на життєвому шляху, – вони вибирають місце проживання, місце роботи, друзів. І ці вибори почасти визначаються особистісними особливостями людини: екстраверт, швидше за все, зволіє піти на вечірку, а інтроверт залишиться будинку із книгою. Ситуація впливає на поводження особистості, а риси особистості часто визначають ту ситуацію, у якій особистість перебуває (Snyder, 1981; Endler, 1982; Ickes, Snyder and Garcia, 1997).

Послідовність як риса особистості

Як ми тільки що з'ясували, головна ознака присутності в людини тієї або іншої риси особистості – це погодженість його поводження в різних ситуаціях. Але в певний момент психологи зрозуміли, що ця погодженість – послідовність, з якої людина робить однаково в різних ситуаціях, – може змінюватися від особистості до особистості, що дозволяє розглядати послідовність як самостійну рису особистості.

Деякі люди більше послідовні, ніж інші. Для більшості з нас те, що ми робимо, обумовлено як нашими особистісними властивостями, так і вимогами ситуації. Але ступінь, у якій переважає той або інший фактор, міняється від особистості до особистості. Звичайно, деякі соціальні ситуації впливають на більшість людей однаково й залишають мало місця для персональних варіацій. На похоронах усі поводяться шанобливо й зберігають сумне вираження особи (Price and Bouffard, 1974; Monson, Hesley, and Chernick, 1982). Але як бути із ситуаціями, які не настільки однозначні за своїм впливом на людей? У них деякі люди будуть поводитися більш послідовно, ніж інші.

Самоконтроль. Деякі люди контролюють своє поводження більше, ніж інші. Одна із причин цього – ступінь, з якої людина прагне в тій або іншій ситуації стежити за тим враженням, що він робить на інші. (Тоді він зможе виявитися потрібною людиною в потрібнім місці в потрібний час.) Ступінь контролювання свого поводження в тій або іншій ситуації виміряється Шкалою самоконтролю, розробленої Марком Снайдером. (Деякі твердження цієї шкали представлені в табл. 16. 3.) Люди з високим самоконтролем у значній мірі піклуються про те, як вони виглядають в очах інших людей. Тому що вони увесь час пристосовуються до різних ситуацій, їхнє поводження

Таблиця 16. 3 Деякі твердження Шкали самоконтролю

ТвердженняВідповідь1. Заради правої справи я можу спокійно збрехати кому завгодно, дивлячись йому в очі

2. У різних ситуаціях і з різними людьми я часто поводжуся зовсім по-різному

3. Мені важко щось зміняти у своєму поводженні, щоб підлаштовуватися під різних людей і різні ситуації

4. Я можу доводити правильність тільки тих ідей, які збігаються з моїми переконаннями Вірно

Вірно

Невірно

Невірно Примітка. Відповідь на те або інше твердження відповідає певному ступеню самоконтролю. Люди з високим самоконтролем, швидше за все, відповідять ствердно на питання 1 і 2 і негативно – на питання 3 і 4. стає непослідовним; вони поводяться як заумні вчені в компанії цінителів мистецтв і як люті спортивні фанати на стадіоні. У них часто буває такий вид, начебто вони запитують себе: «Якою особистістю я повинен стати в цій ситуації?». Люди ж з низьким самоконтролем, навпаки, значно менше цікавляться тим, як вони виглядають в очах інших людей. Вони хочуть бути самими собою, який би соціальний клімат їх не оточував. У результаті їхнє поводження від ситуації до ситуації виглядає більше послідовним (Snyder, 1987, 1995).

Люди з високим самоконтролем виглядають не такими правильними, як їхні побратими з низьким самоконтролем. Але, як указує Снайдер, все залежить від того, яке місце модель високого самоконтролю займає в житті індивіда. Люди з високим самоконтролем однозначно приємніше в спілкуванні, і їхні дипломатичні навички й адаптивність корисні якості для людини, якому доводиться грати багато соціальних ролей, чого, наприклад, вимагає таке складне суспільство, як наше. Достоїнства людини з низьким самоконтролем ще більш очевидні; можна багато чого сказати про цільну особистість, що сьогодні – та ж, що буде завтра, і завжди вірна собі.

Але якщо взяти крайні прояви ступеня самоконтролю, те жоден із цих людей не буде привабливим. Надмірно високий самоконтроль може перейти в поверхневе, безпринципне позерство. Украй слабка виразність цієї ж властивості теж обертає свої достоїнства в пороки, і послідовна вірність принципам перетворюється в сліпу, уперту твердість. Уміти марширувати під музику будь-якого оркестру – не завжди добре. Надто важливо, що це за музика (Snyder, 1987, 1995).

ЧОМУ МИ ТАКІ, ЯКІ МИ Є?

Чому кожний з нас такий, який він є? Чому деякі з нас товариські, а інші схильні до самітності? Чому одні спокійні, а інші збудливі? Чому деякі поводяться усвідомлено, а інші – абсолютно безвідповідально?

Деякі риси особистості мають під собою генетичну основу, але одні тільки гени не можуть обумовлювати вся розмаїтість індивідуальностей. Розглянемо екстраверсію. Кореляція між значеннями екстравертності в однояйцевих близнюків дорівнює приблизно