Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Дебати про ролі рис особистості й ситуації спалахують знову й знову, і тепер соціальні психологи – як і персонологи – компенсують колишній надмірний акцент на ролі рис особистості вказівкою на вирішальну й часто недооцінювану роль ситуації. Але що ми можемо сказати сьогодні про інший полюс цього континуума – про допущення, що є погодженість у тім, як індивід надходить, думає й почуває, тобто, що особистість існує й визначає поводження людини?

Стабільність особистості й карикатура. Більшість художників завжди вірили у те, що поведінкові властивості людини так само стабільні, як і тілесні, що ілюстрував своєю гравюрою Луи Леопольд Бойль (фрагмент гравюри «Тридцять шість осіб експресії», 1825;

Емпіричні дані говорять про те, що це припущення – яке сходить до античного й навіть більше раннім часам – дотепер збереглося. В усіх нас є інтуїтивна віра в сталість особистості, аналогічна феномену константності в психології сприйняття (див. главу 6). Стілець сприймається нами як стабільний об'єкт, що зберігає свої розміри незалежно від того, перебуваємо ми до нього близько або далеко, і форма якого залишається незмінної поза залежністю від кута нашого зору. Ця константність – не ілюзія; вона відбиває щиру стабільність зовнішнього світу. Стабільність особистості до певної міри аналогічна. Іноді нам вдається заглянути по ту сторону калейдоскопа постійно мінливих ситуацій і побачити послідовність у поводженні іншого чоло століття. Константність особистості не так яскраво виражена, як константність об'єктів, але настільки ж реальна.

Однак іноді ми помиляємося й бачимо в поводженні більше послідовності й сталості, чим є насправді, і тоді перебільшуємо константність особистостей інших людей і нашої власної (Shweder, 1975; Nisbett and Wilson, 1977; Nisbett, 1980; Kihlstrom and Kantor, 1984). Але той факт, що в нашому сприйнятті особистості є помилки, аж ніяк не означає, що особистість існує тільки як феномен сприйняття. Зрештою, зорові ілюзії теж існують, але, незважаючи на це, у загальному й цілому ми бачимо мир таким, який він є насправді. Те, що відбувається при сприйнятті неживих об'єктів, напевно, відбувається й при сприйнятті особистості, і, можливо, тому теорія рис дотепер залишається такий притягальної (Kenrick and Funder, 1988; Funder, 1995). Константність особистості – це реальний факт. Джон залишається Джоном, будинку він або на роботі, сьогодні або вчора або післязавтра. І на певному рівні він відрізняється від шести мільярдів людей, що живуть на Землі сьогодні, оскільки його особистість – як і особистість будь-якої людини – унікальна.

 

 

Один з варіантів теорії рис переконав нас у тім, що константність особистості існує. Люди відрізняються один від одного манерою поводження, ці відмінності можна описати й оцінити (хоча й не в досконалості) за допомогою словникового запасу теорії рис. Але звідки беруться ці відмінності?

Дотепер ми говорили про риси особистості як про прості описові ярлики для великих класів поведінкових реакцій. Однак деякі прихильники теорії рис ідуть далі. З погляду цих фахівців, риса особистості – це загальна схильність людини надходити тим або іншим способом, що, в остаточному підсумку, закладена в генетичному багажі індивіда.

Ряд сучасних дослідників упевнені в тім, що риси особистості ведуть своє походження від особливостей темпераменту людини, характерної моделі реакцій індивіда, що спостерігається вже у відносно ранньому віці (Rothbart and Ahadi, 1994). Як і Гіппократ, що ввів цей термін 2500 років тому, вони переконані, що розходження темпераменту у великій мірі обумовлені генетичними й конституційними факторами. Моделі поводження людини проявляються вже в перші місяці його життя. От один із прикладів, узятий з дослідження 141 дитини, за якими спостерігали в перші 10 років їхнього життя: «Дональд демонстрував винятково високий рівень активності із самого народження. В 3 місяці він крутився й вовтузився у сні. В 6 місяців він «плавав як риба», коли його купали. В 12 місяців він крутився й вовтузився, коли його одягали або мили... В 2 роки він був постійно в русі, стрибав і лазив. В 3 роки він хоче «лазити як мавпочка й носитися як щеня, якого спустили з повідця... « Коли Дональду здійснилося 7 років, він стикнувся із труднощами в школі, тому що був нездатний сІдіти спокійно досить довго, щоб навчитися хоч чому-небудь... « (Thomas, Chess, and Birch, 1970, с. 104).

У більше пізніх дослідженнях темперамент намагалися описувати в рамках традиційних класифікацій теорії рис. Прикладом такого підходу є шкала темпераменту, що має дві «осі»: товариськість і емоційність (Buss and Plomin, 1984). На думку авторів, ці дві властивості головні складові осей системи Айзенка: екстраверсії/інтроверсії й нейротизму/емоційної стабільності. Вони дотримуються