Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Пояснювальний стиль

Контролювати значимі події свого життя – дуже важливо. Але не менш важливий ступінь, у якій ми вважаємо себе здатними контролювати події свого життя (див. главу 20). Це переконання в можливості контролю тісно пов'язане з пояснювальним стилем індивіда (який раніше називався атрибутивним стилем) – типової для людини манерою пояснення позитивних або негативних для нього подій тими або іншими причинами. Пояснювальний стиль діагностується за допомогою спеціально для цієї мети створеного Опитувальника атрибутивного стилю (ASQ). У цій методиці від учасника потрібно уявити себе в тій або іншій ситуації (наприклад, що він провалив іспит) і написати, що могло б бути причиною цих подій, якби вони трапилися з ним (Peterson et al., 1982; Dykema et al., 1996).

По переважному пояснювальному стилі можна визначити, чи схильна людина до депресії. Схильність до депресивних розладів пов'язана з певним пояснювальним стилем – тенденцією пояснювати несприятливі події причинами внутрішньої, глобальної й стабільної властивості. Іншими словами, людина, схильна до депресії, як правило, пояснює несприятливі події свого життя причинами, які ставляться до його внутрішніх властивостей і які можна поширити на інші ситуації й на все його життя, наприклад, тим, що він дурний або непривабливий (Peterson and Seligman, 1984; Buchanan and Selig-man, 1995).

На думку прихильників даного підходу, такий пояснювальний стиль створює в людини розташування до більше швІдкого розвитку депресивного стану. Коли відбувається дистресова подія, ця схильність перетворюється в реальний розлад (Seligman and Nolen-Hoeksema, 1987; більш докладно про цей підхід до вивчення психічних розладів – див. у главі 18; про відношення між дистресом і депресією – у главі 20).

Самоконтроль

Очікування людини щодо власних можливостей контролю – одна з категорій індивідуальних розходжень, розглянутих теорією соціального научіння. Інша категорія розходжень пов'язана із самоконтролем. Контроль ставиться до здатності індивіда робити те, що він хоче, незважаючи на протидію зовнішніх сил. Самоконтроль, навпаки, ставиться до здатності людини справлятися із внутрішніми протидіючими силами, здатності втримуватися від певних дій, які йому хочеться зробити, а також виконувати ті дії, які робити в цей момент не хочеться, для того щоб у майбутньому одержати щось бажане.

Депресія – емоційний розлад, що по інтенсивності варіює від простого відчуття суму до наростаючої, хронічної й потребуючої негайної госпіталізації стану, що характеризується крайньою пригніченістю, апатією й розпачем, а також втратою апетиту й безсонням (подробиці наведені в главі 18).

Одна із ситуацій, у яких необхідний самоконтроль, – це ситуація відстрочки винагороди. Часто життя жадає від нас відмовитися від негайної винагороди заради досягнення більше важливої мети в майбутньому. У деяких випадках винагорода відкладається на роки або навіть десятку років (наприклад, у студента, що вивчає в інституті важкі дисципліни в надії пізніше зробити блискучу кар'єру, або спортсмена, що віддає увесь час виснажливим тренуванням, для того щоб у майбутньому поборотися за олімпійське золото. Інші одержують свою винагороду швидше, як, наприклад, ті, хто чекає обіцяної зарплати наприкінці тижня (або місяця) або чекає своєї черги в кафе. У кожному разі важко уявити собі суспільство, яке б не вимагало таких добровільних зусиль, які будуть нагороджені тільки після закінчення тривалого проміжку часу, і не дозволяло б одержати деякі задоволення тільки в певний час і в певному місці.

Деякі прояви самоконтролю припускають відмова від безпосередньої винагороди заради іншого, більше необхідного результату або з метою уникнути якоїсь негативної ситуації в майбутньому. Як приклад можна привести мотиви людини, що кидає курити в певний час і в певнім місці. Фермери орють і сіяють, перш ніж зібрати врожай, а більшість культур розробили правила того, де й коли треба відпочивати й віддаватися сексуальним задоволенням (див., приміром, Freud, 1930; Mischel, 1986).

Те, що часто називається силоміць волі, є не що інше, як здатність людини відмовитися від негайної винагороди заради досягнення віддаленої мети. Вважається, що одні люди мають цю здатність у більшій мері, чим інші. Але чи це не так? Чи стабільна вона в часі й від ситуації до ситуації?

Відстрочка винагороди в маленьких дітей. Уолтер Мішель зі своїми співробітниками вивчав цю здатність у маленьких дітей і прийшов до висновку, що її виразність пов'язана з рядом особистісних особливостей людини, що проявляються й у подальшому житті (Mischel, 1974, 1984; Mischel, Shoda, and Rodriguez, 1992). У дослідженні брали участь діти чотирьох і п'яти років, яким показували двоє ласощів, про одне з яких вони попередньо сказали, що воно подобається їм більше, ніж інше (наприклад, зефір або солоні кренделики). Щоб одержати ласощі, що подобалися їм більше, дітям треба було почекати близько 15 хвилин. Якщо дитина не хотіла чекати або утомлювався від очікування до того, як заданий інтервал часу закінчувався, йому