+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Контрольна робота
К-сть сторінок:
66
Мова:
Українська
же вони відрізняються по своїх поглядах від прихильників теорії рис? Вони далеко відійшли й від радикального біхевіоризму, оскільки приділяють велику увагу когнітивним процесам, таким, як очікування, переконання й плани, жоден з яких неможливо вивчати об'єктивно й спостерігати зовні. Чому тоді вони дотепер вважають себе біхевіористами? Є дві причини. Перша причина – це роль, яку прихильники теорії соціального научіння приписують ситуації. Сьогодні майже всі вчені-психологи згодні з тим, що в детермінації поводження людини важливі й ситуація, і риси особистості, але, навіть незважаючи на це, теорія соціального научіння, вірна своїм біхевіористським корінням, більше схильна підкреслювати роль ситуативних факторів (або взаємодії особистості із ситуацією), чим теорія рис. Так, Мішель відкрив, що результати експерименту з відстрочкою винагороди є індикатором наявності в дитини якоїсь стабільної властивості особистості, але відразу заявив, що самі ці результати залежали від того, як була організована ситуація (чи була винагорода на очах?) і як вона інтерпретувалася випробуваним (чи думала дитина про те, як він з'їсть свій приз?).
Друга причина більше значима. На відміну від прихильників теорії рис, які вважають, що базові риси особистості мають уроджену, генетичну основу, прихильники теорії соціального научіння більше схильні припускати, що ці властивості є результатом научіння. Із цього погляду, теорія соціального научіння як і раніше грішить перебільшенням ролі оточення, що було головною ознакою американського біхевіоризму. Іншими словами, і радикали-біхевіористи, і їхні послідовники – прихильники теорії соціального научіння – схильні до емпіризму. У своїй крайній формі це навчання говорить, що кожний може стати чим завгодно за допомогою відповідної (а в деяких випадках – невідповідної) тренування. Ця позиція прекрасно виражена у відомому висловленні засновника американського біхевіоризму Джона Б. Уотсона: «Дайте мені дюжину здорових дітей і мій власний світ, де я зможу їх оселити, і я вам гарантую, що мені вдасться, взявши кожного з них у випадковому порядку й належним чином навчивши, зробити з нього будь-якого фахівця: лікаря, адвоката, художника, комерсанта або навіть кишенькового злодія, незважаючи на його таланти, схильності, інтереси, здатності, покликання й расу його предків» (Watson, 1925).
Знамените висловлення Уотсона виражає крайню прихильність полюсу виховання в парі «природа-виховання» у додатку до психології особистості. У термінах нашої театральної метафори це означає, що будь-який актор може зіграти будь-яку роль, якщо він правильно навчений.
Така екстремальна точка зору сьогодні вже ніким не підтримується. Як і в інших областях психології, у психології особистості вже ніхто не вірить, що поводження людини може визначатися тільки природою або тільки вихованням. У цьому змісті, протиріччя «природа-виховання» можна вважати вирішеним. Те ж вірно й для протиріччя «риса особа-ситуація». Зараз серед психологів можна виявити тільки ухил у ту або іншу сторону. І вони як і раніше пропонують різні варіанти пояснень того, які фактори – риси особистості або ситуація, уроджені генетичні передумови або індивідуальний досвід – відіграють найбільшу роль у детермінації особистості. Прихильники теорії рис, як правило, пропонують один варіант, а прихильники теорії соціального научіння – іншої. Але ці переваги мають значення тільки доти, поки нам не відомі об'єктивні факти. Як тільки з'являються емпіричні дані, місця для переваг більше не залишається.
У цій главі ми розглянули підхід до вивчення особистості з позиції теорії рис, що пояснює індивідуальні розходження властивостями особистості, що лежать в основі людського поводження, і, можливо, що мають генетичну основу; а також біхевіорально-когнітивний підхід, що акцентує увагу на спостережуваних діях індивіда й підкреслює значимість научіння й роль ситуації. ОбІдва ці підходи внесли вІдатний вклад у розвиток психології, проте, існують і інші психологічні теорії походження індивідуальних розходжень. У наступній главі ми розглянемо психодинамічний, гуманістичний і соціокультурний підходи до вивчення особистості. Як ми побачимо, кожний з них має свою власну цінність. Ми постараємося показати, що особистість, як і статую, можна розглянути під різними кутами зору, причому кожний ракурс буде доповнювати наше загальне сприйняття.
ПИТАННЯ АЛЯ КРИТИЧНОГО МІРКУВАННЯ
Чому нестандартизовані особистісні тести мають меншу надійність і валідність, чим стандартизовані?
Як можна пояснити те, що тест Роршаха й ТАТ так широко використаються, хоча існує мало доказів їхньої практичної значимості?
Є чи в нас схильність «бачити» риси особистості, навіть якщо людина поводиться непослідовно? Якщо так, то чому?
У якому ступені сприймана нами «послідовність» поводження інших людей може вважатися самостійною рисою? Як можна переконатися в її існуванні?
Як прихильник биіевіорально-когнітивного підходу до вивчення особистості міг би пояснити стабільність особливостей темпераменту людини й взаємозв'язок нейрофізіологічних феноменів з рисами особистості, виявленими Айзенком?
Висновки
Люди відрізняються один від одного своїми переважними бажаннями й почуттями й способами вираження цих бажань і почуттів. Ці розходження поєднуються під ім'ям особистісних особливостей. П'ять головних концепцій, що пояснюють причини існування цих розходжень, це – теорія рис особистості, біхевіорально-когнітивниш, психодинамічний, гуманістичний і соціокультурний підходи.
Деякі методи вивчення особистості передбачають використання стандартизованих особистісних тестів, таких як Міннесотський багатофакторний особистісний опитувальник (MMPI). Методика MMPI оцінює особистість за допомогою ряду шкал, кожна з яких вимірює, у якому ступені особистість випробуваного близька
по виразності даної властивості до групи психіатричних пацієнтів з відповідним діагнозом. Інтерпретація результатів відбувається на основі