Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

 

 

У попередній главі ми докладно описували численні розходження в мисленні, бажаннях і поводженні людей, що відрізняють їх один від одного, – тобто характерні ознаки особистості. Автори, що є прихильниками теорії рис, намагаються витлумачувати ці розходження, апелювати до фундаментальних особистісних особливостей, тоді як прихильники біхевіорально-когнітивного підходу зосереджують всю увагу на значенні ситуаційного контексту й научіння.

У цій главі ми розглянемо кілька альтернативних підходів до даної проблеми: психодинамічний, гуманістичний і соціокультурний.

Психодинамічний підхід: Фрейд і психоаналіз

• У чому полягає психодинамічний підхід до особистості?

• У чому суть запропонованої Фрейдом трьохрівневої концепції особистості?

• Які докази приводить Фрейд на підтвердження своєї теорії психоаналізу?

• Чим погляди неофрейдистів відрізняються від подань самого Фрейда про біологічно запрограмований психосексуальних стадіях розвитку особистості, про механізми формування анального й орального характерів і про універсальність Эдипова комплексу?

• Як сучасні дослідники оцінюють теорії Фрейда про витиснення й сновидіння?

Прихильники психодинамічного підходу не заперечують, що одні люди більше товариські, чим інші; деякі демонструють більшу імпульсивність, чим інші; яке для кого характерна емоційна нестабільність і т. д. Але вони затверджують, що спроба представити ці тенденції як прояву особистісних рис або просто як придбані паттерны була б непробачно поверхневої. З їхнього погляду, те, що люди роблять і говорять, – і навіть те, про що вони думають, – тільки вершина айсберга. На їхню думку, людські думки й учинки – це всього лише зовнішні прояви незліченних мотивів і бажань, коріння яких найчастіше лежать у переживаннях раннього дитинства; вони сховані від очей, нерідко суперечать один одному, і сама людина про їх нерідко навіть не підозрює. Прихильники цього підходу вважають, що осягти людину – значить зрозуміти рушійні сховані психологічні сили (часто називані динамізмами), які змушують людину діяти всупереч самому собі.

Як Ви вже могли переконатися, підхід теорії рис багато в чому перегукується із драматичними формами, що експлуатують основні психологічні характери, як, наприклад, у класичних комедіях або комедіях епохи Відродження. У цих п'єсах все бездоганно зрозуміло. З першої хвилини появи героя на сцені глядачі вже знають, чого від нього очікувати. Якщо на акторі маска боягузливого солдата, він увесь час буде хвастатися своїми «подвигами», а потім попросту втече; якщо ж він носить маску скупого старого, то обов'язково буде трястися над своїми грішми.

Психодинамічна перспектива пов'язана з більше сучасним підходом до драми, у традиціях якого те що відбувається не має нічого загального з згаданим. Відіграючи роль, актор, що дотримується цього підходу, обертає всю свою увагу на підтекст, невисловлені думки, що проносяться в голові героя. Багато акторів тяжіють до занурення в ще більш глибокі шари підтексту в думки й бажання, не усвідомлювані самим героєм. Згідно психодинамічному підходу, саме цей базовий підтекст і є відправною крапкою людської особистості.

ДЖЕРЕЛА ПСИХОАНАЛІЗУ

Ми почнемо нашу розмову з викладу поглядів Зиґмунда Фрейда (1856-1939), засновника теорії психоаналізу, тому що всі сучасні версії психодинамічного підходу так чи інакше будуються на цій теорії.

У якімсь змісті Фрейда можна вважати сучасним послідовником Томаса Гоббса, що вважав, що в глибині душі кожна людина тверда й нещадний, а його природні імпульси, вийшовши з-під контролю, неминуче привели б до вбивств, насильству й грабежам (див. главу 10). Щоб приборкати дикого звіра, що живе в кожному з нас, багато років тому люди уклали суспільний договір і підкорилися більшій соціальній одиниці – державі. Як і Гоббс, Фрейд уявляв собі основні людські інстинкти у вигляді бурхливих прагнень, що рветься назовні, досягти задоволення за всяку ціну, незважаючи на наслідки. Цю невтримну, егоїстичну людську натуру довелося втихомирювати за допомогою цивілізації.

Однак, на відміну від Гоббса, Фрейд не вважав, що втихомирення жорстокості – це пройдений етап в історії розвитку людства. Він думав, що це відбувається щодня, у нашому повсякденному житті, оскільки суспільний контракт відновляється в кожному новому поколінні. Інша відмінність стосується характеру процесу втихомирення. На думку Гоббса, основні людські інстинкти придушуються зовнішніми соціальними санкціями; люди хочуть ограбувати сусідів, але не роблять цього, тому що бояться покарання. Відповідно до теорії Фрейда, обмеження, що накладають суспільством, насправді носять внутрішній характер і заставляються в психіку людини протягом першого років життя. Первинні границі, регламонтирующие поводження, будуються на простому (цілком у дусі Гоббса) страху перед соціальними наслідками – дитині можуть улаштувати наганяй або отшлепать. Але потім дитина не робить провин не тому, що боїться покарання, а тому що починає розуміти, що це погано. На цьому етапі відбувається интернализация стримуючих важелів суспільного впливу, чия зброя – каяття совісті – не менш дієво для мислячої істоти.

З погляду Фрейда, процес придушення прагнення до заборонних задоволень ніколи не закінчується. Повністю усунути з нашого життя суспільно неприйнятні імпульси неможливо. Їх можна «виключити» на якийсь час, але зрештою вони однаково нагадають про себе, причому оберуть для цього зовсім нові, «обхідні» шляхи, що неминуче приведе до ще більш твердих репресивних