Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Валідність особистісних тестів оцінюється за допомогою показника передбачуваної валідності. Дослідники, які займалися питанням валідності цих тестів, прийшли до висновку, що з їхньою допомогою можна пророчити поводження людини, але недостатньо точно, тому що їхній коефіцієнт передбачуваної валідності не занадто високий.

Інший метод дослідження особистості людини використає проективні особистісні тести. Два найбільш відомих з них – це Тест чорнильних плям Роршаха й Тематичний апперцептивний тест (ТАТ). Незважаючи на те що ці тести широко використаються в клінічній практиці, їх неодноразово критикували за низьку передбачувану валідность і ще більш низьку додаткову валідність. Більше того, вони дорогі в проведенні, що робить їх нерентабельним діагностичним інструментом.

Риси особистості – це внутрішні якості людини, які лежать в основі його відмінностей від інших у його переважних бажаннях і почуттях і способах їхнього вираження. Фундаментальне припущення теорії рис говорить про те, що ці риси незмінні в часі й від ситуації до ситуації.

Одне з основних завдань теорії рис – систематизація властивостей особистості людини. Багато дослідників намагалися класифікувати властивості особистості, опираючись на методи факторного аналізу. Ці спроби привели до виділення п'яти базових факторів, або Великої П'ятірки, куди входять: нейротизм, екстраверсія, схильність до згоди, сумлінність і відкритість до досвіду. Альтернативна схема, запропонована Гансом Айзенком, містить у собі дві пари факторів: екстраверсія/інтроверсія й нейротизм /емоційна стабільність.

Поняттю про стабільність рис особистості був кинутий виклик ученими, які експериментально довели, що люди поводяться менш послідовно, чим це вважається в рамках теорії рис. Одна з альтернатив теорії рис – ситуаціонізм, представники якого думають, що поводженням людини управляє ситуація, у якій він перебуває. Учені, що розділяють цей погляд, думають, що послідовність людського поводження більш-менш ілюзорна, а риси особистості – фікція, створена для пояснення причин поводження людей.

Хоча наявність стабільності людського поводження в часі було підтверджено рядом досліджень, дотепер остаточно не вирішене питання про мерю стабільності поводження від ситуації до ситуації. Деякі автори затверджують, що невдача всіх спроб знайти ситуативну погодженість пов'язана з тим, що при оцінці використалася занадто мала кількість спостережень. Інші думають, що непослідовність поводження – явище скоріше гадане.

Багато авторів стверджують, що погодженість поводження виявиться краще, якщо взяти до уваги взаємодія між особистістю й ситуацією. Зв'язок особистості й ситуації є в повному змісті цього слова взаємної, тому що, у певній мері, люди самі вибирають ті ситуації, з якими зіштовхуються.

Послідовність поводження можна розглядати як самостійну рису особистості. Деякі люди більше схильні до послідовного поводження, чим інші. Люди поводяться непослідовно, коли міняють своє поводження залежно від ситуації; схильність до подібного поводження оцінюється за допомогою Шкали самоконтролю.

У той час як одні прихильники теорії рис вважають риси особистості чисто описовими категоріями, інші розглядають їх як схильність до того або іншого поводження, що має глибокі генетичні коріння. Деякі дані на користь цієї точки зору були отримані в дослідженнях темпераменту, індивідуальної характерної моделі реагування, можливо, уродженої яка виявляється вже в дитинстві.

Існують доказу того, що деякі риси особистості обумовлені генетичними особливостями людини. Дослідження з використанням близнюкового методу показали, що значення виразності таких особистісних властивостей, як фактори Великої П'ятірки або екстраверсія й нейротизм по Айзенку, значимо вище корелюють в однояйцевих близнюків, чим у двояйцевих.

Деякі вчені досліджували взаємозв'язок рис особистості й нейрофізіологічних феноменів. За даними Ганс Айзенка, интроверсия відповідає більше високому рівню реактивності ЦНС, чим екстраверсія. Як наслідок, для інтровертів комфортніше менша інтенсивність зовнішньої фізичної й соціальної стимуляций, а для экстравертов – більша.

На відміну від прихильників теорії рис, прихильники біхевіоралъно-когнітивного підходу вважають, що люди роблять так, як вони надходять, під дією актуальних або минулих зовнішніх обставин. Теорія соціального научіння являє собою ліберальний варіант біхевіористського підходу до вивчення особистості, оскільки її прихильники – такі, як Альберт Бандура й Уолтер Мішель, – цікавляться тим, що люди думають, нітрохи не менше, ніж тим, що вони роблять. Однак, незважаючи на це, вони залишаються біхевіористами, тому що розділяють загальне переконання всіх біхевіористів у тім, що властивості особистості людини, по більшій частині, є результатом научіння.

Теорія соціального научіння вивчає особливості когнітивної сфери, які відрізняють людей друг від друга. Одна із цих особливостей – переконання людини щодо того ступеня, у якій він може контролювати навколишній світ. Інша властивість – пояснювальний стиль особистості, що характеризується причинами, які людина приписує подіям, що відбувається з ним. По особливостях пояснювального стилю людини можна діагностувати ймовірність розвитку в нього депресивних розладів, тому що схильність до депресії пов'язана з тенденцією приписувати свої невдачі внутрішнім, глобальним, стабільним причинам.

У той час як контроль ставиться до здатності індивіда робити те, що він хоче робити, самоконтроль пов'язаний з його здатністю втримуватися від тієї або іншої дії для того, щоб завдяки цьому в майбутньому одержати щось більше бажане. Існують дані, які показують,