Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

В відмінність від прихильників теорії рис особистості, прихильники біхевіорального підходу стверджують, що дії людини визначаються зовнішніми обставинами, тобто є його реакцією на вплив зовнішніх сил. Останнім часом цей підхід всі частіше називають біхевіоралъно-когнітивним, тому що багато прихильників біхевіоризму визнають значимість таких когнітивних факторів, як очікування й переконання.

Почасти цей підхід виріс із ситуаціоністської критики теорії рис, яка розглянута вище, тому що її прихильники вважають, що люди роблять те, що вони роблять, під впливом ситуації, у якій вони перебувають зараз або перебували раніше. «Душу компанії» грає свою роль на вечірці, тому що перебуває в умовах вечірки, тобто в ситуації, де його товариське й веселе поводження підкріплюється іншими людьми, і підкріплювалося раніше в аналогічних ситуаціях. Такий погляд на поводження традиційно асоціюється з біхевіоризмом, теоретичним підходом, що домінував в американській психології протягом першої половини XX століття, і особливо виділяв роль оточення й научіння, наполягаючи на тому, що людей, як і тварин, треба вивчати об'єктивно, через їхні зовнішні прояви (див. главу 4).

Якщо теорію рис можна зрівняти із класичним театром, де в кожного актора є своє амплуа, за рамки якого він не виходить, то в рамках біхевіорального підходу люди розглядаються як репертуарні актори, які можуть грати ролі, що відповідають різним амплуа. Сьогодні такий актор грає одну роль, завтра розучує іншу, залежно від того, яка п'єса ставиться в театрі. Працюючи над роллю, він іде не від внутрішніх, а від зовнішніх особливостей характеру свого героя. Актори поведінкової, «технічної» школи не турбуються ні про внутрішню мотивацію героїв, ні про підтексті ролі. Якщо від них потрібно зіграти яке-небудь почуття, вони приділяють максимум уваги його видимим тілесним проявам: вони тремтять і похитуються або стискають кулаків і прискорено дихають залежно від емоції, яку треба зобразити. Це відбувається тому, що для них важливі зовнішні прояви почуття, які бачить і чує публіка. Цим вони теж нагадують прихильників біхевіоризму, які вважають, що людей найкраще вивчати зовні, об'єктивно.

Репертуарні ролі

Лоуренса Олів'є часто називають провісником репертуарних акторів, які можуть зіграти будь-яку роль. Один раз він сказав: «Коли я хочу відтворити характер персонажа... я направляюся зовні усередину». (Що відрізняється від підходу акторів, що працюють по системі Станіславського.)

а – у ролі Гамлета (з фільму 1948 р.) ;

б – у ролі Арчи Раїса, низькооплачуваного конферансьє

(«Конферансьє», 1960 р.) ;

в – у ролі Махди, фанатичного лідера суданської релігійної секти XIX в. («Хартум», 1966 р.) (Photofest)

 

 

Інша, більше сучасна версія з'єднує біхевіористичний підхід до вивчення особистості з когнітивним і тому користується такими факторами, як очікування й переконання. Цю версію біхевіоризму часто називають теорією соціального научіння. Серед творців цієї теорії можна назвати такі відомі імена, як Альберт Бандура й Уолтер Мішель.

На перший погляд здається, що прихильники теорії соціального научіння схильні применшувати роль індивідуальних розходжень у прогнозуванні поводження людей. Для цього є підстави: Уолтер Мішель критикував теорію рис і доводив, що ситуативні обставини впливають на поводження людей сильніше, ніж їхні особистісні особливості. Однак тепер майже всі, незалежно від того, чи дотримуються вони ситуаціоністських поглядів або підтримують теорію рис, забули про протиріччя «риси особистості – ситуація» і погоджуються з тим, що поводження людини залежить і від тих і від інших факторів, так само як і від їхньої взаємодії. Тому прихильники теорії соціального научіння визнають існування й роль індивідуальних розходжень. Але як вони їх визначають?

Теорія соціального научіння припускає, що багато з рис особистості мають когнітивне підґрунтя, а саме – різні способи бачення світу, його осмислення, взаємодії з ним, що здобувають протягом життя. Мішель перераховує деякі із цих когнітивних особливостей, які відрізняють людей один від одного. Одна з них зв'язана зі здатностями: тим, що людина вміє робити або в чому він розбирається. Інша – зі стратегіями кодування: тим, як людина інтерпретує події свого життя. Третя ставиться до очікувань: переконанням людини щодо того, що за чим треба, які дії викликають ті або інші результати і які події ведуть до яких наслідків. Четверте розходження визначається суб'єктивними цінностями індивіда – тим, до чого прагне особистість. Останню особливість Мішель назвав системами саморегуляції; це те, як людина регулює своє поводження за допомогою своїх власних цілей і складених їм самим планів (Mischel, 1973, 1984).

Контроль

Ми розглянемо лише деякі когнітивні особливості, що відрізняють людей один від одного. Один з різновидів очікування – переконання людей щодо ступеня, у якій вони можуть контролювати навколишній світ і себе. На перший погляд, всі ми прагнемо до контролю.

У попередній главі ми бачили, що тварини й діти прагнуть відчути, що контролюють події. Діти посміхаються, коли іграшка, що висить