Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Мішель показав, що подібна непогодженість поводження в різних ситуаціях існує й для інших видів поводження, таких як агресивне, залежне, ригідне й поводження стосовно вищестоящих осіб. Значення кореляції між різними проявами того, що здається однієї й тією же рисою, рідко бувають вище +0, 30 і ніколи не доходять до +0, 40 (Mischel, 1968; Nisbett, 1980). З погляду Мішеля, ця непослідовність пояснює, чому прогностична валідность особистісних тестів так низка. Ці тести досліджують поводження людини в одній ситуації, а критерій валідності оцінює його в іншій. А оскільки погодженість поведінкових реакцій у різних ситуаціях низка, така ж і міра валідності тестів.

Ситуаціонізм

По суті справи, була висунута гіпотеза, що особистості, що змушує людину діяти так, а не інакше, не існує. А якби вона була, ми могли б очікувати деякої послідовності в поводженні людини від ситуації до ситуації (природно, якщо його особистість не міняється кардинальним образом щохвилини). Але якщо не особистість людини визначає його поводження, то що ж?

Один з варіантів відповіді на це питання був запропонований прихильниками ситуаціонізму. Вони вважають, що людське поводження більшою мірою детерміновано характеристиками ситуації, у якій людина перебуває, чим його особистісними властивостями. У деяких випадках це саме так. Коли загоряється червоне світло, більшість водіїв зупиняються; коли загоряється зелений, більшість їдуть – незалежно від того, дружелюбні вони або недружелюбні, скупі або щедрі, схильні до домінування або до підпорядкування й т. д. У ситуаціях подібного роду всі люди поводяться однаково. Відповідно до подань ситуаціоністів, цей принцип прикладемо до будь-якому або майже до будь-якого людського поводження. Наприклад, ефект соціальної ролі такий, що вона визначає, що повинна робити людина, незалежно від того, хто вона є (див. главу 11). Щоб пророчити, як та або інша людина поведеться в залі суду, необов'язково знати, товариський він або замкнутий, чи багатий він або бідний. Що дійсно важливо – це роль, що він буде грати: судді, обвинувача, захисника або підсудного. Із цього погляду, наші дії залежать не від того, хто ми є, а від того, у якій ситуації ми перебуваємо.

Чи є сталість рис особистості ілюзією?

Якщо ситуаціонізм відбиває щирше положення речей, то сталість рис особистості наших друзів і знайомих (і, можливо, наших власних) більш-менш ілюзорно. Але якщо це вірно, як пояснити те, що жертвою цієї ілюзії впало стільки людей? На думку критиків теорії рис, одне з пояснень полягає в тому, що особистості наших друзів і знайомих здаються стабільними, тому що ми бачимо їх у тих самих соціальних ситуаціях. Потім ситуаціоністи йдуть ще далі й заявляють, що риси особистості – це просто ментальні конструкції, які одна людина створює дивлячись на іншого й намагаючись пояснити його поводження. Процес їхнього створення містить у собі процеси умовисновку й пам'яті, і тому відкрито для численних помилок, які ми описали в загальному вигляді в главах 7 і 8 і які були знову згадані нами у зв'язку із проблемами сприйняття особистості в главі 11. Саме ці помилки й створюють переконання в тім, що риси особистості існують (Shweder, 1975: Nisbett and Ross, 1980; Ross and Nisbett, 1991). Із цього погляду, опис особистості має більше відношення до спостерігача, чим до тому, за ким спостерігають (Cantor and Mischel, 1977, 1979).

В захист теорії рис.

Акцент на важливості обставин ситуації для поводження індивіда істотне виправлення до теорії, що пояснює будь-які дії людей проявом їхньої внутрішньої сутності. Однак, будучи доведена до абсурду, ця точка зору стає настільки ж сумнівної в плані наукової цінності, як і та, доповненням до якої вона виступає. У такій формі вона припускає, що особистість не існує зовсім. Чи дійшов хто-небудь із психологів до цієї крайності, невідомо. Мішель, виразно, не дійшов (Mischel, 1973, 1979). Однак сама можливість того, що хтось із дослідників доведе цю ідею до логічного завершення, викликала сильну реакцію на критику теорії рис Мішелем.

Погодженість у часі. Реакція на концепцію ситуаціоністів виявилася в різних формах. Багато авторів показували у своїх роботах, що навіть якщо поводження людини міняється від ситуації до ситуації, воно, незважаючи на це, погоджено в часі (Block, 1971, 1977). Доказу цієї точки зору були отримані в ряді лонгітюдних досліджень, які показали, що поводження людини залишається відносно постійним на різних етапах життєвого шляху (навіть будучи обмірюваним через значні проміжки часу). Так, в одному дослідженні, схильність до залежності в чоловіків, обмірювана в той час, коли вони навчалися у вищій школі, високо корелювала з оцінками тієї ж самої властивості, зробленими іншими експертами біля десяти років тому (r=+0, 55; Block, 1971). В іншім дослідженні дорослі чоловіки заповнювали той самий особистісний опитувальник із шестии дванадцятирічним інтервалом. Кореляція між результатами першого й другого тестування (по таких рисах особистості, як домінантність, товариськість