Особистість: методи дослідження, теорія рис і біхевіорально- когнітивний підхід

Погодженість поводження в різних ситуаціях. Можливо, людське поводження дійсно погоджене в часі, але як бути з погодженістю поводження в різних ситуаціях, що покритикував Мішель? На думку Сеймура Епстайна, погодженість поводження в різних ситуаціях вище, ніж указував Мішель у своїй роботі. Епстайн уважав, що дослідження, які демонструють низьку погодженість поводження в різних ситуаціях, розглядають недостатньо великий набір різних ситуацій, у результаті чого оцінка досліджуваної риси особистості стає ненадійною. І якщо це так, кореляція між двома ненадійними вимірами однієї риси, природно, буде низкою або її взагалі не буде. Щоб визначити, наскільки послідовно поводяться люди від ситуації до ситуації, поводження в кожній такій ситуації (наприклад, шахрайство в класі або на спортивному змаганні) повинне бути обмірюване неодноразово, причому необхідно приймати в увагу різні варіанти обставин.

В 1964 році режисер Майкл Аптед інтерв'ював групу англійських 7-літніх дітей для свого фільму «Seven Up». Потім він повторював інтерв'ю із семирічним інтервалом між ними. Джеки Бассет, Линн Джонсон і Сьюзан Дэвис, одним з учасниць цього фільму, на верхній фотографії 7 років, а на нижньої – 21 (причому в руках вони тримають фотографію, що запам'ятала їх в 14-літньому віці). Деякі з учасників цього фільму порушили обіцянки, дані собі в більше ранньому віці, або повністю відмовилися від цілей, поставлених у дитинстві. Але чи значить це, що цілісність особистості ілюзорна? (Photofest)

Щоб підкріпити свою позицію, Епстайн провів дослідження, у якому спостерігав настрій і дії учасників протягом 30 днів. Він виявив, що кореляції між діями людини в різні дні були дуже низькими. Тоді він порахував кореляції між середніми результатами за будь-які два дні, потім – за будь-які три й т. д. У міру того як кількість спостережень зросталася, кореляції також зростали від +0, 30 до +0, 80 (Epstein, 1979, 1980). Іншими словами, якщо ми бачили, як хтось поводиться протягом години, у нас не так багато інформації для того, щоб передбачувати, як він поведеться в будь-яку іншу годину. Але якщо ми спостерігали його протягом тижня, тоді ми можемо досить точно передбачити, як він буде поводитися протягом будь-якого іншого тижня (Mischel and Peake, 1983; Epstein, 1983).

Визначення погодженості. Інша проблема пов'язана з визначенням погодженості поводження в різних ситуаціях. Наявність або відсутність цієї якості залежить від того, які поведінкові реакції експериментатор вибирає як еквівалентні для оцінки тієї або іншої риси. Так, дві реакції, які, на перший погляд, дуже несхожі, при ближчому розгляді можуть виявитися проявами однієї й тієї ж риси особистості. У результаті непогодженість поводження частіше виявляється уявною, чим реальної (Moskowitz, 1982; Buss and Craik, 1983; Rorer and Widiger, 1983).

Деякі приклади цього явища можна привести із психології розвитку. Розглянемо прояву фізичної агресивності. У чоловіків фізична агресивність є в наявності й у дитячому, і в підлітковому віці, але на різних етапах життєвого шляху вона приймає різні форми. Маленькі хлопчики тузять один одного кулаками; молоді люди рідко роблять подібним чином, навіть коли випробовують почуття гніву (Kagan and Moss, 1962).

Взаємодія між особистістю й ситуацією

Якщо ні ситуація сама по собі, ні риси особистості самі по собі не визначають поводження людини, то що ж його визначає? Очевидно, ми повинні розглядати й те й інше в сукупності. Багато психологів визнають, що дискусія між прихильниками теорії рис і ситуаціоністами була необґрунтованої й спрощеною. Споконвічно питання полягало в тім, на основі чого можна точніше передбачала дії індивіда: на основі рис його особистості або особливостей ситуації. Але можливий і третій підхід: критичним фактором може бути взаємодія між особистістю й ситуацією (Magnusson and Endler, 1977).

Як приклад можна привести дослідження, у якому учасників просили описати їхню звичайну реакцію на різні загрозливі фактори (Endler and Hunt, 1969). Деякі із цих небезпек були пов'язані з ризиком втрати значимості (провал на іспиті), деякі – з фізичною небезпекою (знаходження на висоті). Природа деяких небезпек залишилася неясною (наприклад, одержання виклику до суду). У результаті було виявлено, що як ситуація, так і риси особистості людини впливають на його поводження. Деякі люди виявилися більше тривожними, чим інші, і деякої ситуації викликали більший страх, чим інші.

Що виявилося більше цікавим, так це те, що більша частина цих ефектів була викликана взаємодією між рисами особистості й ситуацією. Інакше кажучи, різні люди бояться різних речей, їх дратують різні речі, їх заспокоюють різні речі. Це відкриття ставить під сумнів конструктивну валідність узагальнених рис особистості (таких, як тривожність).

Щоб передбачати поводження людини більш точно, зміст рис повинне бути більше конкретним; наприклад, тривожність у міжособистісній взаємодії, тривожність стосовно фізичної погрози, тривожність стосовно невідомого. Завдяки використанню терміна «взаємодія між особистістю й ситуацією» виявилося можливим зберегти поняття стабільних індивідуальних розходжень.

Однак необхідно врахувати, що процес обмеження понять може бути нескінченним. Розглянемо страх перед особою фізичної небезпеки. Чи будуть конкретні риси виділені краще, якщо ми окремо розглянемо страх перед якими-небудь неживими предметами, окремо страх перед лякаючими незнайомцями й окремо – страх перед тваринами, що, у свою чергу, розділимо на острах кішок, острах