Основні стадії застосування норм права

 

Вступ

1. Поняття й основні форми реалізації норм права

2. Поняття і ознаки правозастосування

3. Основні стадії застосування норм права

4. Основні вимоги до правильного застосування норм права

5. Поняття і ознаки акта застосування норм права

6. Види актів застосування норм права

7. Застосування права і його відмінність від інших форм реалізації норм права

8. Процес застосування норм права, його основні стадії

Висновок

Використана література

 

 

Проблеми реалізації права завжди були в центрі уваги юридичної науки, але це, на жаль, це не привело до їхнього остаточного вирішення. Навпаки, проникнення в даний процес, всебічний його аналіз ставили перед ученими усе більш важкі завдання.

У період створення й перших кроків на ниві державного будівництва незалежної молодої держави, якою є Україна, однією із центральних проблем, з якою зіштовхнулося українське суспільство, став розвиток демократії в сполученні з дотриманням законності й дисципліни. Це значить, що, якими не були б радикальними міри в економічній, політичній, соціальній і іншій сферах, вони повинні здійснюватися, лише одержавши схвалення вибраної демократичним шляхом законодавчої влади в особі Верховної Ради України. Разом з тим у правовій практиці були властиві правовий нігілізм, декларативність багатьох законодавчих установлень. Без подолання зазначених недоліків побудова правової держави неможлива [1].

У правовому суспільстві народ, з одного боку, і держава – з іншого, приймають на себе зобов'язання додержуватися права. Звідси проблема реалізації права має дві сторони й може бути розглянута по двох напрямках: проходження праву з боку органів держави й посадових осіб, з одного боку, і здійснення права у вчинках громадян, у діяльності їхніх організацій і об'єднань, з іншого. Вихідною формою реалізації права державою є законодавство. Прийняття правових законів, формулювання в законах правових приписань – найважча й при цьому найблагородніша справа законодавців. Тим самим вони реалізують наявні в суспільних відносинах об'єктивні по обставинах і природні за умовами місця й часу вимоги, що випливають із самої природи речей.

Прийняття підзаконних актів – уже вторинний процес. Тут в основному у формі конкретизації реалізується право, виражене в законах. Хоча, звичайно ж, життя як і раніше дає нам приклади того, як у підзаконних актах формулюються вихідні, первинні норми права, що не мають своєї основи в законах. У нормальних умовах така практика підлягає осуду, оскільки відшукати право й сформулювати його належним чином представляється можливим тільки в ході зробленої парламентської діяльності в рамках оптимально організованого законодавчого процесу. Через пробільність законів і відсутності норм у підзаконних актах, конкретизацією права займаються також вищі судові інстанції, а в країнах англосаксонської системи права – суди взагалі. Можна по-різному оцінювати форму реалізації права судами, але факт залишається фактом: у певних ситуаціях судді «черпали» право безпосередньо в житті й навіть конкурували із законодавцем. За загальним правилом основною формою реалізації права суддями й іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що втримуються в законах і підзаконних нормативних актах. Якщо дивитися на реалізацію права з боку громадян, то було б невірно не помітити їхньої участі у всіх відзначених формах і їх самостійного в ряді випадків (на своєму рівні) здійснення права в області законодавства, конкретизації й застосування права.

Однак для громадян найбільш характерна все-таки реалізація законодавчих приписань волі законодавця, вираженої в законах і підзаконних актах.

Формування правової держави не можливе без поваги до закону, права, суворого дотримання юридичних норм. У даному зв'язку теоретичні проблеми реалізації права здобували особливу практичну значимість. Необхідний аналіз право-реалізаційної діяльності в різноманітних аспектах, тому що шлях від створення закону до втілення його приписань у фактичне поводження людей досить складний, залежить від безлічі факторів. Ці різні умови й фактори стали предметом дійсної роботи. При вивченні теми варто зрозуміти, що являють собою різні форми реалізації права.

Необхідно знати, які основні вимоги забезпечують правильне застосування норм права, у чому виражається законність і обґрунтованість цього процесу, які його основні стадії.

Варто розібратися в проблемі тлумачення законів і інших нормативних актів, що вони мають велике практичне значення. Необхідно також добре знати способи заповнення пробілів у праві, розбиратися в питаннях аналогії закону й аналогії права.

 

 

Соціальне призначення права полягає в тому, щоб регулювати поведінку людей. Однак встановлені державою правові норми не можуть виконати регулюючої ролі без складного механізму їхньої реалізації.

Без виконання правових приписань у житті норми права мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення. «Права не має, – зауважує Л. С. Явич, – якщо його положення не знаходять своєї реалізації в діяльності людей і їхніх організацій, у суспільних відносинах. Не можна зрозуміти право, якщо відволіктися від механізму його реалізації в житті суспільства» [11].

Під реалізацією права розуміють перетворення, втілення приписань юридичних норм у житті шляхом правомірного поводження суб'єктів суспільних відносин (державних організацій, посадових осіб, суспільних органів і громадян).

Реалізація права завжди пов'язана тільки з винятково правомірною поведінкою людей, тобто такою поведінкою, що відповідає правовим приписанням. В одному випадку