Педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді

Тернопільський державний педагогічний університет імені володимира гнатюка

 

Калініченко Анжеліка Іванівна

 

УДК 378. 1

 

 

13. 00. 04 – теорія та методика професійної освіти

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

 

Тернопіль – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті ім. Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Сметанський Микола Іванович, Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, кафедра педагогіки, завідувач.

Офіційні опоненти: академік АПН України, доктор психологічних наук, професор Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України, директор; кандидат педагогічних наук, доцент Суходольська Орися Василівна, Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, кафедра педагогічної майстерності та освітніх технологій.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться 22. 02. 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58. 053. 01 у Тернопільському державному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2.

 

 

Актуальність дослідження. Зміни, які відбуваються у соціальному, політичному, духовному та економічному житті суспільства, загострили потребу в особистості, здатній свідомо та активно визначати спосіб свого життя, нести відповідальність за результати дій і вчинків, чітко визначатись у напрямках розвитку та вдосконалення. Лише зовнішніми впливами, до яких належить і виховання, цього досягнути важко. Необхідне опертя на внутрішні механізми розвитку особистості.

Важливим фактором їхнього задіяння є самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей відповідно до соціальних та індивідуальних цінностей, орієнтацій, інтересів, що формуються під впливом умов життя і виховання. Завдяки самовихованню забезпечується свідоме сприйняття зовнішніх регулюючих факторів, а особистість стає активним суб'єктом свого творення.

Специфічні особливості самовиховання як фактора розвитку полягають у тому, що воно у найбільшій мірі відображає індивідуальні особливості людини, її нахили та потреби. Опертя на самовиховання дозволяє особистості виявити власні домінуючі задатки, які у майбутньому можуть визначити весь її життєвий шлях, забезпечити ефективний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей.

Наукові основи самовиховання як фактора розвитку особистості закладені класичною філософією. Ці ідеї знайшли свій подальший розвиток у працях вітчизняних і зарубіжних філософів, психологів і педагогів. Для нашого дослідження суттєве значення мають філософські ідеї саморозвитку особистості, її здатності до самовизначення, до самовдосконалення (М. Бахтін, В. Біблер, М. Бердяєв, І. Донцов, І. Кант, С. Рубінштейн, Г. Тульчинський та ін.).

Феномен саморозвитку особистості розкриває гуманістична лінія в психології, яка розширює можливості свідомості, вивільняє місце для духовного зростання, розкриття людиною своєї суті, самоактуалізації (Р. Бернс, І. Бех, М. Боришевський, М. Боуен, О. Ковальов, І. Кон, Г. Костюк, А. Маслоу, Ю. Орлов, К. Роджерс, Л. Рувинський та ін.).

У класичній педагогіці ідеї самовиховання активно розроблялись такими відомими науковцями, як П. Блонський, П. Каптерєв, М. Монтессорі, В. Сухомлинський, Л. Толстой, К. Ушинський.

Для нашого дослідження особливо цінними є ідеї представників гуманістичної парадигми виховання. Зокрема, їхні твердження, що мета виховання полягає в тому, щоб навчити людину творити себе як особистість.

Однак, незважаючи на те, що проблема самовиховання була предметом уваги філософів, психологів і педагогів різних періодів розвитку людства, їй все-таки в силу різних об'єктивних і суб'єктивних факторів приділялось порівняно мало уваги. До певної міри це можна пояснити домінуванням упродовж тривалого періоду технократичної парадигми виховання, яка, як відомо, переоцінювала роль соціального середовища у становленні особистості і дещо недооцінювала її власну активність. Як наслідок, проблема самовиховання не знайшла свого належного висвітлення у психолого-педагогічних дослідженнях. Недостатньо чітко обґрунтовано роль, рушійні сили, структуру та рівні сформованості самовиховання як фактора розвитку особистості. Потребують більш глибокого теоретичного обґрунтування умови ефективного педагогічного впливу на організацію та розвиток самовиховання учнівської молоді.

Крім того, до цього часу проблема самовиховання у вітчизняній педагогіці, головним чином, досліджувалась у шкільній практиці. Але, як відомо, у шкільному віці самовиховання не закінчується, а тільки по-справжньому розпочинається. Відповідно, теорія самовиховання повинна розповсюджуватись на всі вікові групи, особливо на такий період, яким є юність, студентські роки.

Недостатня розробленість теоретичних і практичних аспектів даної проблеми та об'єктивна необхідність підвищення виховної роботи з учнівською молоддю зумовила вибір теми дослідження: “Педагогічні умови організації самовиховання студентської молоді”.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації входить до плану наукового дослідження кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського «Інтеграція змісту дисциплін педагогічного циклу» (№ 0397U002868).

Об'єкт дослідження: виховання студентської молоді в умовах вищого навчального закладу.

Предмет дослідження: педагогічні умови організації самовиховання студентів.

Мета дослідження: виявлення, наукове обґрунтування та експериментальна перевірка педагогічних умов ефективної організації самовиховання студентської молоді на кожному його етапі.

Гіпотеза дослідження: педагогічний вплив на самовиховання студентів значно зросте, якщо вони, усвідомлюючи його роль у становленні особистості, будуть зацікавлені процесом і результатами самовдосконалення. Цього можна досягти, якщо організація навчально-виховної роботи