Українське шкільництво і освітня політика крайової адміністрації та сейму в Галичині (1890 -1914 рр.)

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

 

КОШЕЛЄВА НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА

 

УДК 94: 37. 014 (477. 83/. 86) “1890-1914”

 

 

07. 00. 01 – історія України

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

 

Львів – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедpі нової та новітньої істоpії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністеpства освіти і науки Укpаїни.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Кипаренко Генадій Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри нової та новітньої історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Баран Володимир Кіндратович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри новітньої історії України кандидат історичних наук, доцент Рибак Оксана Зіновіївна, Львівська академія мистецтв, доцент кафедри історії та теорії мистецтв Провідна установа: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, відділ м. Львів.

Захист відбудеться «3» липня 2002 р. о 13. 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35. 051. 12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

 

Шкільна справа у Галичині під час входження її до складу Австрійської монархії зазнала чимало змін. Найважливіші для галицьких українців перетворення в галузі освіти відбувалися наприкінці XIX – на початку XX ст. Цей період був відзначений кількісним і якісним розвитком шкільництва, і ця обставина значно сприяла пробудженню національної свідомості українців, які чимраз активніше й наполегливіше стали домагатися від влади створення своїх національних освітніх закладів.

Актуальність теми. Пропонована проблема, незважаючи на те, що до її вивчення уже звертались дослідники, не втратила своєї актуальності і в наш час. По-перше, це пов’язано з порівняно вузьким колом опрацьованих джерел. По-друге, тема шкільництва є різнобічною та багатоплановою й чимало з її аспектів потребують глибшого і ґрунтовнішого вивчення. По-третє, досліджувана тема дає значний матеріал для наукового опрацювання інших вузлових проблем історії Галичини рубежу ХІХ-ХХ ст., зокрема: системи управління в краї, економічного і соціального розвитку, піднесення українського національного руху та ін. По-четверте, в умовах становлення незалежної Української держави аналіз і акумуляція історичного досвіду в ділянці розвитку освіти мають як суто наукове, так і прикладне, практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зазначена тема знаходиться на межі досліджень вітчизняної та загальної історії нового часу. Дисертацію виконано в рамках проблеми “Країни Західної Європи й Америки і Україна”, що становить основу планової наукової тематики кафедри нової та новітньої історії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – комплексне вивчення, характеристика і оцінка розвитку українського шкільництва в Галичині наприкінці XIX – на початку XX ст. у контексті політики віденської та крайової законодавчої і виконавчої влади.

Для реалізації визначеної мети дисертантка прагнула виконати такі дослідницькі завдання:

- висвітлити і охарактеризувати діяльність шкільної адміністрації у Галичині, починаючи від її формування, показати вплив на її працю законодавчих рішень, звертаючи особливу увагу на стосунки крайової шкільної ради з галицьким сеймом та центральним віденським урядом;

- дослідити розгалужену структурну організацію галицької шкільної адміністрації, зокрема окружних та місцевих шкільних рад, їх вплив на розвиток освіти в краї;

- відтворити картину розвитку початкових та середніх навчальних закладів, їх пряму залежність від позиції галицького сейму;

- простежити розвиток шкільництва в Галичині порівняно з іншими краями монархії;

- виходячи з політики крайової влади щодо українських шкіл, дослідити і дати характеристику культурно-освітнім та педагогічним товариствам, що своїми заходами сприяли піднесенню української освіти.

Об’єкт дослідження – українські шкільні заклади, культурно-освітні товариства та органи законодавчої й виконавчої влади Галичини.

Предмет дослідження – зміст і напрями роботи українських закладів освіти, політика органів віденської та галицької законодавчої і виконавчої влади щодо українського шкільництва наприкінці XIX – на початку XX ст.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1890-1914 років. Нижня межа обумовлена початком політики так званої “нової ери”, започаткованої польськими й окремими українськими політичними діячами в Галичині, яка мала на меті шляхом незначних поступок для українців, головно в культурно-освітній галузі, покласти край польсько-українському протистоянню, що набирало розмаху в краї в останні десятиліття XIX ст. Саме від початку “нової ери” українські парламентарі виявили особливу активність у дебатах навколо шкільної справи, а влада, зробивши обіцяні незначні поступки, з часом змушена була вдаватися до нових заходів на користь українського шкільництва. Разом з тим при розгляді проблеми становлення законодавчої бази шкільної адміністрації в краї в дисертації заторкнуто окремі аспекти діяльності галицької крайової шкільної ради і підлеглих їй структур у більш ранній період з метою показати безпосередній вплив цих подій і процесів на подальший розвиток освіти в Галичині. Верхньою межею взято початок Першої світової війни, яка не лише спричинила згортання або закриття вже існуючих в краї шкільних закладів, а й перервала громадсько-політичну активність у вирішенні освітніх питань.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження відповідає принципам