Фінансова політика та фінансовий механізм

1. Фінансова політика 
2. Фінансовий механізм та його складові елементи 
3. Фінансове планування
4. Управління фінансами
5. Фінансовий контроль

 

Основні терміни: фінансова політика, фінансовий механізм, фінансові норми, фінансові стимули, фінансові санкції, фінансові показники, фінансові результати, фінансові ліміти, фінансові резерви, фінансове планування і прогнозування, фінансовий план, управління фінансами, стратегічне управління, оперативне управління, органи управління, фінансовий контроль, аудит, фінансове право, фінансові правовідносини

 

1. Фінансова політика 

Фінансова політика – це діяльність законодавчої і виконавчої влади, яка включає способи організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку держави. 

Проявляється фінансова політика у:

• фінансовому законодавстві;
• системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки), тобто у фінансовому механізмі;
• перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;
• структурі доходів і видатків бюджетів.

Правову основу і конкретні напрямки реалізації фінансової політики в демократичній державі становить фінансове законодавство. У ньому повинна бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи щодо повноважень і відповідальності в фінансовій сфері. 

Фінансова політика включає як самостійні складові частини — бюджетну, податкову, кредитну, грошову, валютну, інвестиційну політику — так і певні напрямки в галузі страхування, державного боргу, фондового ринку, співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями тощо.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями, а також забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку. 

Основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі — досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку як основного джерела підвищення суспільного добробуту. 

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, — це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. 

Фінансова політика здійснюється за такими напрямами:

1. неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення;
2. мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій, до яких належать освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливими для суспільства є соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог;
3. запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. І для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур, аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а з другого боку, використовуючи фінансові інструменти (податки, штрафи й інші санкції), домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.

За наявної практики для оцінки успішності проведення фінансової політики в державі використовують, як правило, два показники — рівень дефіциту бюджету та стабільність національної грошової одиниці. Однак це інтегральні показники, на кожного з яких впливає велика кількість факторів, що можуть складати самостійні напрямки фінансової політики.

Так, рівень дефіциту бюджету перебуває в прямій залежності від проведення бюджетної і податкової політики. Реалізація бюджетної політики, яка б сприяла скороченню дефіциту бюджету і тим самим недопущенню інфляції потребує насамперед приведення витрат бюджету у відповідність із наявними доходами. Доходи бюджету можуть скорочуватися, проте держава не завжди своїми діями приводить у відповідність видаткову частину бюджету з наявними доходами. В результаті виникає дефіцит, який може покриватися внутрішніми, або зовнішніми запозиченнями, а в разі їх відсутності — додатковою емісією грошей.

Вилучення з обігу вільних готівкових коштів сприятиме і стабільності грошової одиниці. Цьому також повинна сприяти капіталізація банків шляхом залучення ними додаткового акціонерного капіталу, реорганізації банків через злиття або приєднання, запровадження жорсткого контролю за регулюванням ліквідності комерційних банків, розроблення стратегії забезпечення стабільної роботи великих банків на основі реалізації програм збільшення їх капіталу та реструктуризації активів, удосконалення механізму залучення коштів іноземних інвесторів до банківської системи країни.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначають довгострокову та короткострокову перспективу використання фінансів та передбачають розв'язання головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та завчасні напрями використання фінансових відносин. Вони пов'язані з основними проблемами, що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів та стимулювання передових напрямків розвитку продуктивних сил, окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов'язані між собою та взаємозалежні.

Отже, в залежності від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний розподіл фінансових