Бездомність як прояв соціального виключення і спроби його подолання у польщі

Метою даної статті є глибше пізнання різних аспектів бездомності як соціально-педагогічного та психологічного явища. Воно стосується не лише дорослих, але й дітей, а іноді навіть цілих сімей, має надзвичайно шкідливі, нерідко руйнівні наслідки для особистості, а тому потребує радикального і комплексного вирішення. У статті наводяться дефініції цього явища, причини бездомності і траєкторія сходження людини в бездомність, яка складається з п’ятьох фаз. Вказується, що велике значення у запобіганні та вирішенні проблем бездомних осіб відіграє соціальна політика та соціальна робота, яка здійснюється як державними інституціями, так і громадськими і релігійними організаціями. Інтенсивні спроби подолання цього соціального лиха здійснюються у сусідній Польщі, тому досвід її діяльності у цій сфері є для України актуальним і цінним.

Ключові слова: бездомність, бідність, соціальне виключення, маргіналізація, допомога бездомним.

 

Постановка проблеми. Бездомність є одним з найбільш драматичних проявів соціального остракізму, оскільки вона позбавляє особистість людської гідності, безпеки, участі в соціальному і культурному житті. Бездомність виключає людину зі сфери суспільного життя тому, що не дає можливості укорінення в її структурах [6, с. 3]. Це складне, багатовимірне соціальне явище є предметом вивчення різних наук, тому його слід комплексно розглядати в різних контекстах – соціальному, економічному, демографічному, політичному, правовому, педагогічному, психологічному. Особливо важливою є тематика бездомності в контексті соціальної педагогіки та соціальної роботи, оскільки тут центральними проблемами є діагностика і профілактика цього соціального лиха, а також спроби його практичного вирішення. Для України це явище є особливо актуальним, оскільки в ситуації бездомності знаходяться десятки тисяч дорослих і що особливо небезпечно – неповнолітніх дітей, яких «виховує» вулиця. У боротьбі з бездомністю та дитячою безпритульністю беруть участь як державні інституції (наприклад, центри соціальних служб для молоді) так і громадські та релігійні організації. Разом з тим, розмах їх діяльності є дуже обмеженим з різних причин: недостатнє фінансування, відсутність необхідних відомостей про структуру і статистику бездомності, недостатня підготовка кадрів до такого виду діяльності, занадто мала кількість інституцій, призначених для допомоги бездомним особам, недостатня роль громадськості у запобіганні цього соціального лиха тощо. Саме тому досвід сусідньої Польщі, яка досягла значних успіхів у сфері вивчення та боротьби з бездомністю, є для України цінним і актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями бездомності в контексті соціальної роботи в Україні, особливо серед дітей, займалися різні дослідники – А. Капська, Р. Вайнола, Д. Лагідний, Т. Мостова, Л. Рябоконь, І. Пєша та ін. У своїх публікаціях вони розкривали причини і наслідки бездомності в Україні, а також завдання та специфіку роботи державних інституцій у боротьбі з дитячою безпритульністю. Проблемою бездомності в цих аспектах у Польщі займалися різні польські вчені – Р. Ільницька, Д. Леп’янка,

К. Млинська, М. Сохоцький, В. Дудзяк, Й. Грушка, А. Зелінський та ін., які акцентували увагу на допомозі особам бездомним на різних рівнях, у тому числі на впровадженні індивідуальних програм виходу з бездомності, що є особливо цінним для України.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. В українській соціально-педагогічній літературі не приділено належної уваги питанням розгляду динаміки розвитку явища бездомності серед дорослих та цілих родин за кордоном, а також питанням індивідуальної соціальної роботи з бездомними та залученням до цієї діяльності фахівців з громадських та релігійних організацій, які діють у зарубіжних країнах, зокрема й у Польщі.

Метою даної статті є глибше пізнання різних аспектів та динаміки розвитку бездомності за кордоном, як соціально-педагогічного та психологічного явища, яке стосується не лише дорослих, але й дітей, а нерідко і цілих сімей, має надзвичайно шкідливі, нерідко руйнівні наслідки для людини, а тому потребує радикального і комплексного вирішення, зокрема шляхом соціальної політики та індивідуальної соціальної роботи по виходу з бездомності, яка успішно здійснюється у сусідній Польщі.

 

 

Дефініція траєкторії бездомності. У польській науковій літературі не існує однозначної дефініції цього явища. Бездомністю окреслюється ситуація осіб, які в даному часі не володіють і власними стараннями не можуть забезпечити собі такого приміщення для проживання, яке можна було б вважати за власне, і яке виконувало б мінімальні умови, що дозволяють його визнати за приміщення відповідне для помешкання людини. Бездомність також визначається як відносно тривала ситуація людини, позбавленої даху над головою, або не володіючої власним помешканням [6, с. 4]. У спробі вирахувати кількість бездомних осіб (що здійснити надзвичайно важко через різні причини, зокрема й прихований характер такої категорії осіб, їх переміщення, не проживання за місцем прописки, неприналежність значної частини бездомних до інституцій, які можуть вести повний облік таких осіб) у Польщі, посилаються на дані Головного Статистичного Управління, яке подає, що число бездомних осіб у Польщі коливається від 50 тисяч до 70 тисяч чоловік [18, с. 2].

Багатозначність поняття бездомності і явищ з нею пов’язаних значною мірою обумовлена правовою ситуацією осіб без даху над головою. На цю правову ситуацію складаються два типи обставин:

1. наявність прописки, але не проживання за даною адресою з приводу різних особистісно-родинних труднощів;
2. відсутність прописки з приводу того, що особа була виписана в нікуди.

Перша категорія бездомних, на противагу другій, має різного роду права, у тому числі: право до