Правове регулювання відпусток за законодавством України

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

Гаращенко Людмила Петрівна

 

УДК 349. 2: 331. 32] (477)  (043. 3)

 

 

Спеціальність 12. 00. 05 – трудове право; право соціального забезпечення

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

 

КИЇВ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник ХУТОРЯН Наталія Миколаївна, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ПРОЦЕВСЬКИЙ Олександр Іванович, директор Інституту економіки і права Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди кандидат юридичних наук, доцент КАРПЕНКО Дмитро Олександрович, професор кафедри цивільного права.

Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ) Провідна установа: Національний університет внутрішніх справ МВС України (м. Харків)

Захист відбудеться 27 вересня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26. 001. 04 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64.

 

Актуальність теми. Після здобуття Україною незалежності одним із першочергових завдань розбудови демократичної, соціальної та правової держави стало формування власної законодавчої бази, в тому числі і в галузі трудового права. Робота в цій сфері полягає в комплексному оновленні трудового законодавства, яке б відповідало ринковим відносинам та міжнародним стандартам. Відповідних змін потребує і законодавство про відпустки.

Нормативно-правова база про відпустки, яка перейшла в спадщину Україні з радянських часів, складалася із цілої низки законів та підзаконних актів, що викликало певні труднощі при їх застосуванні. У зв’язку з цим 15 листопада 1996 року в Україні було прийнято Закон “Про відпустки”, який певною мірою “кодифікував” розрізнені нормативні акти та чітко визначив види відпусток, коло суб’єктів, які можуть скористатися правом на відпустку, порядок надання, поділу відпустки та частини тощо.

Прийняття Закону “Про відпустки” можна назвати прогресивним кроком у формуванні вітчизняного законодавства, тому що, по-перше, відпала необхідність у користуванні більш як 70 нормативних актів колишнього Союзу; по-друге, це була спроба відійти від законодавчої залежності Росії (така залежність сформувалась у радянські часи) ; по-третє, новий закон увібрав у себе прогресивні положення міжнародно-правових актів, зокрема, конвенцій і рекомендацій МОП щодо набуття права на відпустку, її тривалості тощо.

Незважаючи на позитивні моменти, чинний Закон України “Про відпустки” не вирішує всіх проблем у правовому регулюванні відпусток і містить цілий ряд недоліків, які необхідно усунути. Зокрема, в ньому не визначені правові дефініції, що на практиці призводить до неоднозначного розуміння того чи іншого виду відпустки. У зв’язку з цим існують суперечності навіть в існуючій нормативно-правовій базі стосовно однозначного вживання термінів та визначення тривалості відпустки. Актуальність проведення цього дослідження полягає у вирішенні проблем, що виникають при застосуванні норм законодавства про відпустки.

Однією з важливих проблем, яка вимагає свого вирішення, є приведення законодавства України про відпустки у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема передбачених у конвенціях і рекомендаціях МОП.

Міжнародною Організацію Праці було прийнято ряд конвенцій, зокрема Конвенцію МОП від 5 червня 1974 року №140 про оплачувані учбові відпустки, яка є єдиною Конвенцією МОП, що визначає дефінітивну норму “оплачувана учбова відпустка”. У зв’язку з цим в роботі проводиться аналіз міжнародно-правових актів з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами.

Актуальність наукового дослідження обумовлена також прагненням України вступити до Європейського Співтовариства, що потребує приведення національного законодавства у відповідність із законодавством ЄС та його членів. У сучасній Україні відбуваються складні процеси реформування правової системи. Важливою їх частиною є ті зміни, що відбуваються в трудовому праві: прийняття нового Трудового кодексу України має сприяти захисту прав людини в сфері праці, його норми повинні відповідати реаліям сучасного життя та враховувати загальноєвропейські тенденції щодо гармонізації трудових правовідносин.

У науці трудового права проблемами відпусток переважно займалися вчені радянської доби: М. Г. Алєксандров, Л. Я. Гінцбург, Р. З. Лівшиць та ін. Серед авторів, які зверталися до вивчення окремих аспектів цієї тематики та внесли певний вклад в її розробку, необхідно відмітити російських вчених: В. В. Глазиріна, Ю. М. Коршунова, В. І. Нікітінського, Ю. П. Орловського, О. І. Ставцеву, О. С. Хохрякову, О. І. Шебанову та ін. Ці питання знайшли своє відображення й у працях українських вчених: Н. Б. Болотіної, В. С. Венедіктова, В. М. Венедіктової, Г. С. Гончарової, С. В. Дріжчаної, В. В. Жернакова, І. В. Зуба, Д. О. Карпенка, А. Р. Мацюка, О. І. Процевського, В. Г. Ротаня, В. С. Стичинського, Г. І. Чанишевої та ін.

Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений недостатньою розробкою питань категорійного апарату відпусток у науці трудового права та чинному законодавстві, необхідністю класифікації відпусток та існуючими недоліками при реалізації права на відпустку. Вирішення цих проблем сприятиме кодифікації трудового законодавства та однозначному застосуванню його норм на практиці.

Зв’язок