Виборча система та виборче право по виборам народних депутатів України

 

Вступ

1. Поняття виборчої системи і виборчого права

2. Принципи виборчого права

3. Порядок висування та реєстрації кандидатів у народні депутати

4. Передвиборна агітація: поняття, форми та порядок проведення

5. Порядок голосування, підрахунку голосів виборців та встановлення результатів виборів народних депутатів.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

На сьогоднішній день Україна перебуває в розпалі не тільки економічної, але й політичної кризи, де друга, є стимулятором першої. Вважаючи стабільне функціонування всіх гілок влади одним з головних критеріїв ефективного управління державою слід зазначити, що ключові проблеми невідповідності даного критерію до українських реалій обертаються навколо функціонування українського парламенту. Опираючись на представницький статус та виборність цього органу, слід зробити висновок, що виборча система – це той фактор, який має створювати певне підґрунтя для визначення подальшого характеру функціонування парламенту (а відповідно і характеру його взаємодії з іншими органами системи управління). Враховуючи сучасне деструктивне положення українського парламенту в системі державних органів України, слід зазначити, що модернізація виборчої системи є одним з найактуальніших проблем реформування українського законодавства, яке б зіграло важливу роль в стабілізації політичного життя країни.

У більшості сучасних держав вибори є невід'ємним елементом суспільно-політичного життя. Від їх характеру багато в чому залежить ступінь демократизму політичного режиму. Обмеження принципу виборності представницьких органів, запровадження необгрунтованих виборчих цензів, фальсифікація результатів голосування, як правило, означають перехід до авторитарних методів здійснення влади.

 Виборче право – один з найважливіших інститутів конституційного права, а самі вибори в більшості розвинених демократичних країн представляють собою арену гострої політичної боротьби, хоча й обмеженою рамками чинного законодавства і сформованої політичною практикою. Тому під виборчим правом слід розуміти один з основних інститутів конституційного права, що складається з правових норм, санкціонованих законом правил і сформованих на практиці звичаїв, що регулюють порядок надання громадянам права участі у виборах і спосіб формування представницьких органів влади. У поняття виборчої системи входять методи встановлення результатів голосування, підрахунок поданих і визнаних дійсними, а також нечинними, голосів виборців і виявлення переможців на виборах.

Тож мета курсової роботи – розкрити суть, принципи виборчого права в Україні та його сучасний стан. Основним джерелом для написання роботи є відповідні статті Конституції України та Закони України.

 

 

Виборче право розуміється в об'єктивному та суб'єктивному значенні. В об'єктивному – це усі норми права, які регламентують загальний порядок формування представницьких органів.

В суб'єктивному це право обирати (активне) та право бути обраним (пасивне) виборче право. Право обирати (активне) виборче право є загальним і називається так тому, що належить усім громадянам України, які досягли 18 років і є дієздатними. Право бути обраним (пасивне) виборче право є умовним (цензованим) тому, що залежить від багатьох умов (цензів).

Термін «виборча система» в науці використовується у двох значеннях – широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування.

В різних країнах виборчі системи будуть відрізнятися за багатьма параметрами. Ця різноманітність визначається історичними, культурними особливостями, а також політичними завданнями. Як зазначають науковці, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво [4].

Розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна).

Мажоритарна виборча система – це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій. [5]

Залежно від вимог до більшості, необхідної для перемоги на виборах, розрізняють три основні різновиди мажоритарної виборчої системи: відносної, абсолютної і кваліфікованої більшості:

а) мажоритарна виборча система відносної більшості – це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі просту більшість голосів виборців, внесених до виборчих списків, навіть якщо ця більшість була менше половини поданих голосів. Ця система не передбачає проведення другого туру виборів, вона завжди результативна і проста при голосуванні, але відкрито спотворює волю виборців, тому що діє принцип – переможець отримує все. Тобто складається ситуація, коли голоси, які були подані за інших кандидатів, зовсім не враховуються. Прикладом цього може слугувати практика обрання президентських вибірників у США, де кожен штат посилає стільки виборників, скільки обирає конгресменів. Перемагає той список