Семантико-структурна та стильова характеристика фразеологізмів в українських пам’ятках ХVІ – ХVІІ ст.

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

 

ЧЕРЕВКО Ірина Володимирівна

 

УДК 811.161.2’373.7”15/16”–112

 

 

10.02.01 – українська мова

 

 

Львів – 2006

 

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук Гринчишин Дмитро Григорович, Інститут українознавства, ім. І. Крип’якевича НАН України, провідний науковий співробітник відділу української мови.

Офіційні опоненти член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Німчук Василь Васильович, Інститут української мови НАН України, директор кандидат філологічних наук, професор Бабич Надія Денисівна, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, професор кафедри історії та культури української мови.

Провідна установа – Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 6 червня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79001, м. Львів, вул. Університетська, 1)

 

 

Упродовж усієї історії людства мова об’єктивно відображає його виробничу діяльність. Вона є свідком і чудодійним дзеркалом, що відбиває багатогранне життя людей. „У який бік життя не поглянемо, усюди побачимо, як оригінально народ складав свою мову”. Ця оригінальність виявляється насамперед у фразеології – надійній скарбниці здобутків культури та звичаїв. Завдяки емоційно-експресивній силі та самобутності фразеологізми є довговічними виразово-комунікативними засобами мови.

На сучасному етапі фразеологія – багатоаспектна галузь мовознаства, яка має значні досягнення в таких напрямах: 

1) семантика фразеологічних одиниць (ФО) (Л. Авксентьєв, М. Алефіренко, Н. Бабич, Я. Баран, Л. Булаховський, О. Селіванова);

2) фразеологічна символіка в лігнвокультурологічному (О. Левченко) та когнітивному (О. Селіванова) аспектах; 

3) історія, етимологія і становлення фразеологізмів (М. Демський, Л. Коломієць, Ф. Медведєв, Л. Скрипник, В. Ужченко);

4) діалектна фразеологія (Н. Бабич, Д. Гринчишин, М. Доленко, В. Лавер, М. Олійник, Г. Ступінська);

5) фразеологічна стилістика (Л. Авксентьєв, І. Білодід, А. Супрун, І. Чередниченко);

6) дослідження ФО як перекладознавчої категорії в системі внутрішньотекстових зв’язків (Р. Зорівчак, В. Калашник, А. Кунін, Н. Щербань);

7) компаративне вивчення української фразеології (О. Забуранна, О. Левченко, О. Суховій, З. Унук, Н. Щербакова). 

Незважаючи на чималу кількість монографій, лексикографічних праць, спеціальних наукових статей, присвячених висвітленню багатьох питань фразеології, зокрема аналізу фразеологічних перетворень, які відбулися порівняно недавно або ж на сучасному етапі розвитку мови, надалі залишаються недостатньо вивченими в українському мовознавстві проблеми історичної фразеології. Адже, саме вивчення фразеологічної системи в діахронії та синхронії, на нашу думку, сприятиме комплексному аналізові конкретних лінгвістичних об’єктів. Зокрема, фразеологізми XІII ст. стали об’єктом дослідження А. Генсьорського, XIV – XVII ст. — Л. Коломієць, к. XVI – поч. XVII ст. — М. Онишкевича, XVII ст. — Л. Батюк, Л. Бойчука, О.Суховій тощо. Однак, незважаючи на вказані вище дослідження, у яких більшість мовознавців обмежилися лише пам’ятками якогось одного стилю (ділового, художнього чи публіцистичного), відчутно бракує монографічних робіт історичного плану, в яких на багатому мовному матеріалі було б розглянуто особливості функціонування ФО, до того ж у зіставленні з фразеологією споріднених мов. Тому діахронний підхід вивчення функціонування фразеологізмів у давніх пам’ятках української мови залишається актуальним.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю ґрунтовно дослідити українську фразеологію XVI – XVII ст., виявити її багатство, визначити джерела та шляхи формування ФО, розглянути фразеосемантичні групи, структурні типи фразеологізмів, простежити їхній історичний розвиток та взаємозв’язок із групами фразеологізмів інших слов’янських мов (білоруська, російська, польська, чеська, болгарська), з’ясувати сферу використання ФО в різних стилях української мови досліджуваного періоду.

Зв’язок роботи з науковими планами і програмами. Дослідження проведено в межах фундаментальної теми відділу української мови Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України: „Українська історична та діалектна лексикологія і лексикографія”. 

Мета дисертації – здійснити аналіз семантики, структури фразеологізмів, засвідчених у пам’ятках української мови XVI – XVII ст., виявити визначальні тенденції формування ФО у досліджуваний період та їх еволюцію упродовж наступних етапів функціонування української мови. 

Досягнення мети передбачає розв’язання таких завдань:

•встановити корпус типових фразеологізмів у пам’ятках української мови XVI – XVII ст.;

•подати семантико-структурну характеристику фразеологічної системи, у межах якої виділити продуктивні фразеосемантичні групи та семантичні ряди;

•описати структуру ФО;

•дослідити системні зв’язки на фразеологічному рівні;

•порівняти, наскільки можливо, зафіксовані фразеологізми з аналогічними та ідентичними ФО інших слов’янських мов;

•визначити походження ФО;

•простежити багатство використання фразеологізмів у різних стилях української мови XVI – XVII ст.

Об’єктом дослідження стали виявлені в пам’ятках української мови XVI – XVII ст. ФО на позначення фізичного та психоемоційного станів людини, її поведінки та мовної діяльності.

Предметом дослідження є семантико-структурні та стильові особливості фразеологізмів.

У роботі використано такі методи, як: структурно-граматичного моделювання (в ідеографічному аспекті), контекстуальний, статистичний, зіставний, описовий, порівняльно-історичний та метод етимологічного аналізу.

Джерельною основою