Оцінка фінансового стану, фінансових результатів, ефективності фінансової діяльності підприємства ПАТ «Волинь-Цемент»

5Коефіцієнт співвідношення запасів та власних оборотних коштів (Кс)

(норматив 1<Кс<2) 100+110+120+130+140) ф1 (а) / (р. 380 ф1 (п) – р. 80 ф1 (а)) 0, 260, 77-0, 310, 52-1, 09200-141

6Надлишок (нестача) власних оборотних коштів (Кв.) р. 380 ф1 (п) – р. 80 ф1 (а) + р. 480 ф1 (п) 248139224947257954-9846785812-5399

7Забезпеченість оборотними активами, Зоар. 260 ф1 (а) / р. 280 ф1 (а) 15443187048-220381-0, 28-0, 12-40-29

8Коефіцієнт покриття, Кп

(норматив Кп<1, 5) р. 260 ф1 (а) / р. 620 ф1 (п) 0, 620, 39-0, 85-4, 43-0, 13-53-3

Продовження табл. 2. 8

12345678910

9Коефіцієнт рентабельності активів, ROAПр/СА-0, 17-0, 320, 01-0, 150, 3387-103

10Швидкість обороту активівр. 035ф. 2/ 2, 852, 110, 73-0, 74-1, 38-26-66

11Термін оборотності активів360/п. 1812617049444, 17323, 5835190

 

Рис. 2. 3. Динаміка показників управління оборотними активами

 

Фондомісткість у 2009 році порівняно 2008 роком зменшилась на 0, 01 грн. /грн., а у 2010 році у порівнянні з 2009 зросла на 0, 08 грн. /грн., що свідчить про те, що підприємство почало краще працювати і зменшилась потреба в основних виробничих фондах.

Фондоозброєність праці зросла у 2009 році на 9, 81 грн. /грн., у 2010 на 20, 63 грн. /грн. за рахунок суттєвого збільшення залишкової вартості основних виробничих фондів (тобто сталої частки зносу і підвищення коефіцієнту оновлення).

Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю, тобто фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники господарської діяльності підприємства – прибуток і обсяг реалізованої продукції – безпосередньо залежать від швидкості обертання оборотних коштів.

Прискорення обертання оборотних коштів має велике значення для забезпечення стабільності фінансового стану підприємства, що пояснюється трьома основними причинами.

По-перше, від швидкості обертання коштів залежить розмір річного обороту, бо підприємство, що має невеликий обсяг оборотних коштів, але ефективніше їх використовує, здатне робити такий самий оборот, як і підприємство з більшим обсягом коштів, але з меншою швидкістю обертання.

По-друге, з оборотністю пов'язано відносну величину витрат, зменшення яких знижує собівартість одиниці продукції.

По-третє, прискорення обороту на тій чи тій стадії кругообігу коштів змушує прискорити оборот на інших стадіях.

Швидкість обороту активів знижується, а термін обороту зростає, що й призвело до зниження прибутку у 2010 році. Це є негативною тенденцією і потребує негайного вирішення.

Висновок: Показники управління активами підприємства, загалом, свідчать про неякісну фінансову політику у цій сфері. Найяскравіше це ілюструє швидкість та термін оборотності активів. Також бачимо нестачу власних оборотних коштів. Оборотні активи зростають через зростання дебіторської заборгованості, тому слід переглянути стратегію управління дебіторською заборгованістю.

Дебіторська заборгованість – це складова оборотного капіталу, яка представляє собою вимоги до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг. Збільшення дебіторської заборгованості означає вилучення коштів з обороту, що, в свою чергу, вимагає додаткового фінансування. Дебіторська заборгованість, як правило, представлена у вигляді кредиту, що надається по відкритому рахунку. Єдиним доказом того, що покупець винен постачальнику гроші за отримані ним товари чи послуги, є запис в бухгалтерських книгах і рахунок, підписаний покупцем. Щоб захистити себе від ризику несплати по рахунках, постачальник може вимагати оформлення комерційного кредиту шляхом виписки простого або переказного векселя або виставлення покупцем акредитиву.

Алгоритм управління дебіторською заборгованістю має наступні складові:

• фінансовий аналіз діяльності організації-постачальника;
• розробка кредитної політики організації;
• прийняття рішення про надання кредиту, страхування дебіторської заборгованості;
• зміна кредитної політики організації;
• контроль за відвантаженням продукції, випискою рахунків та його відправкою покупцю; складання картотеки дебіторів;
• контроль за фінансовим станом дебіторів;
• прийняття рішення про можливість використання факторингу або форфейтингу;
• при непогашенні боргу або його частини встановлення оперативного зв’язку з дебітором на предмет визнання ним боргу;
• звернення до господарського суду із позовом про стягнення простроченої заборгованості;
• порушення справи про банкрутство;
• компенсація збитків з фонду безнадійних боргів.

 

 

Структура капіталу, що використовується підприємством визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, активно впливає на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу, тобто впливає на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства, визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності й остаточно формує співвідношення у ступенях прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

Управління формуванням структури капіталу, як складова управління загалом є системою принципів і методів розроблення та реалізацією управлінських рішень, пов'язаних із встановленням оптимальних параметрів його обсягу та структури, а також його залучення з різних джерел та в різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства [1].

Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості, що залежить як від об'єктивних чинників (масштабу цін в економіці країни і ряду макроекономічних показників), так і суб'єктивних чинників (наприклад, найпростішого – облікової політики підприємства); індикатором виступає, насамперед, власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Простіше кажучи, управління капіталом – це вплив суб'єкта ринку (тобто підприємства) на об'єкт