Організація і методика аудиту поточних зобов’язань

Аудитор повинен перевірити наступні контрольні моменти:

- наявність наказу (розпорядження) керівника про прийняття облікової політики економічного суб’єкту;

- відповідність прийнятої облікової політики вимогам діючих законодавчих нормативних актів;

- відповідність прийнятої облікової політики характеру та масштабам діяльності економічного суб’єкта;

- дотримання при підготовці облікової політики припущень та вимог, що установлені нормативними актами;

- повноту розкриття обраних при розробці облікової політики способів ведення бухгалтерського обліку, що суттєво впливають на формування показників бухгалтерської звітності;

- прийняту у економічного суб’єкта систему внутрішньої звітності;

- посадові інструкції;

- затвердженні системи та графіки документообігу;

- вибір форми ведення бухгалтерського обліку;

- порядок проведення інвентаризацій;

- робочий план рахунків бухгалтерського обліку;

- варіанти використання рахунків бухгалтерського обліку, що відрізняються від загальноприйнятого порядку.

Часто для зручності поточного обліку економічні суб’єкти використовують вільні коди рахунків або коди рахунків бухгалтерського обліку порядку, що відрізняється від загальноприйнятого. Усі такі випадки повинні бути описані в обліковій політиці. Аудитору слід особливо уважно проаналізувати правильність переносу сальдо по таким рахункам в бухгалтерську звітність.

Окремо вивчаються методологічні питання облікової політики, оцінюється ефективність їх застосування.

До питань розрахунків та зобов’язань підприємства відносять:

- форми бланків документів, регістрів обліку і звітності;

- порядок укладення договору про повну матеріальну відповідальність;

- порядок проведення інвентаризації розрахунків;

- порядок проведення зобов’язань.

Результати аудиту системних питань мають ключове значення для формування уявлення аудитора про бухгалтерську звітність. Дані, що отримуються при аудиті цього розділу, кореспондують з іншими сегментами аудиту.

Інформаційна база аудиту для кожної стадії процесу аудиту (початкова, стадія дослідження, завершальна) і відповідно їх етапів буде різною. На початковій стадії аудитор здійснює перевірку в такій послідовності: вибір суб'єкта аудиту, ознайомлення з його бізнесом та станом обліку. Наступний крок – вивчення статуту і установчих документів та правових зобов'язань клієнта. В подальшому аудитор вивчає надійність системи обліку і внутрішнього контролю та здійснює оцінку величини аудиторського ризику. Черговий етап роботи аудитора – визначення обсягів робіт, узгодження суми оплати та складання угоди. На завершальному етапі початкової стадії аудиторської перевірки фінансової звітності аудитор складає попередній план і програму аудиту [20, с. 106 ].

Аудитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість ефективно провести аудиторську перевірку. Планування має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей бізнесу клієнту.

Планування – вироблення головної стратегії конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської процедури.

Аудитори і аудиторські фірми України під час розробки плану аудиту та напротязі тривалості аудиту мають право самостійно визначити форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.

У програмі аудиту види, зміст і час проведення запланованих аудиторських процедур повинні співпадати з прийнятими до роботи показниками загального планування аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. До аудиторської програми включаються також перелік об’єктів аудиту за його напрямками, а також час, що його необхідно витратити на кожен напрямок аудиту або аудиторської процедуру.

Завданнями аудитора в процесі визначення аудиторського ризику є правильна оцінка величини властивого ризику і ризику контролю, а також регулювання і вплив на цю величину ризику невиявлення [20, с. 125].

Якщо розрахований рівень аудиторського ризику занадто високий порівняно з допустимим, аудитор може відмовитися від подання аудиторського висновку або розробити комплекс заходів, спрямованих на зниження цього рівня. Такими заходами можуть бути відновлення обліку, детальне дослідження господарських операцій, залучення експертів.

Якісна оцінки ризиків – це виявлення ризиків, які притаманні реалізації рішення; визначення кількісної структури ризиків; виявлення найбільш ризикових областей в розробленому алгоритмі рішення, що приймається. [24, с. 62].

Отже, аудиторський ризик, який виявляє ймовірність того, що висновки аудитора про достовірність фінансової звітності клієнта можуть бути помилковими, становить невід'ємну складову частину сучасної теорії та практики аудиту. Розрахунок і оцінка аудиторського ризику дає змогу точніше спланувати перевірку, зменшити витрати часу на її проведення, акцентувати на найважливіших проблемах і підвищити якість аудиторської роботи загалом.

 

 

Аудит кредитних операцій доцільно проводити за видами позик (кредитів) – під товарообіг, товари сезонного нагромадження, тимчасові потреби тощо [26, с. 201].

Ділянка аудиту короткотермінових кредитів, як і будь-яка інша, повинна мати опис, на підставі опису стає зрозумілим наступне:

- чи мають місце короткотермінові кредити;

- яким чином ці операції відображаються в обліку;

- визначається, чи є стаття, що аналізується, істотною у фінансовій звітності.

Після того, як робочим документом аудитора надано опис аналізючої ділянки, дуже важливо надати оцінку процедурам контролю, які застосовуються саме до цієї ділянки.

Мета проведення оцінки процедур контролю більш деталізована та конкретизована, наприклад:

- підтвердити реальність